ПУБЛИКАЦИИ

Пархомчук О.С. доктор політичних наук, доцент кафедри історії міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО РОЗРОБКИ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ КОНВЕРСІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ЗМІН У СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ

Здійснення конверсії в Україні поставило перед українською наукою завдання ретельного політологічного аналізу державної політики, форм та методів конверсії, особливостей функціонування механізмів конверсії в Україні, її  концептуально-теоретичної та практичної бази .

Формування наукової школи в нашій країні   розпочалося ще в роки горбачовської відлиги і під її безпосереднім впливом, оскільки вище політичне керівництво СРСР в другій половині 80-х рр. висунуло завдання докорінно переглянути традиційні погляди на зовнішню політику та почало здійснювати конкретні кроки в цьому напрямі. Українські дослідники  вже на етапі формування вітчизняної наукової школи виходили з доцільності врахування такого чинника: розв'язання глобальних проблем вимагало здійснення світовим співтовариством цілеспрямованої узгодженої стратегії. На рівні науки було взято до уваги і факт політичного реформування світового співтовариства, в ході якого конверсія ставилась у центр як засіб демократизації економіки та суспільства в цілому.

 Серйозне наукове вивчення конверсії в Україні із зрозумілих причин розпочинається на межі 80-90-х рр. ХХ ст. Вже в перших розробках на цю тему постав спільний методологічний принцип, за яким поглиблений аналіз здійснювався на основі порівняльного вивчення історичного досвіду конверсії як в самій Україні, так і в зарубіжних державах.[1].

Наукове вивчення процесу конверсії в Україні, як і на всьому пострадянському просторі, розпочинається на межі 80-90-х рр. ХХ ст. Розв'язання глобальних проблем вимагало здійснення світовим співтовариством цілеспрямованої узгодженої політичної стратегії. Головною складовою політичних реформ світового співтовариства є демілітаризація та конверсія. Вона є радикальним засобом забезпечення гарантованої безпеки світового співтовариства в цілому та окремих держав, зокрема України.

Звідси виникає нагальна потреба політологічного аналізу державної політики, форм та методів конверсії, особливостей функціонування механізмів конверсії в Україні. Комплексні дослідження з даної теми в Україні не проводились. Нагальною стає потреба   розглянути проблему конверсії в еволюції, що надає допомогу у розробці стратегії управління конверсійними процесами, визначенні напрямів та механізмів конверсії для їх використання в процесі її проведення   в Україні.

Проблема конверсії  в Україні в її практичному вимірі виникає разом з українською державністю. В той же час вже було накопичено певний досвід її здійснення. Масштабна конверсія починає проводитись після світових війн. Перша конверсія була проведена по завершенню Першої світової війни, в Україні вона розпочалась за часів УНР ЦР (ІУ Універсал) і потім вже проводилась як в складовій частині Радянської Росії. Другий досвід масштабної конверсії в Україні був зафіксований по завершенню Другої світової війни, вона здійснювалась за планом в рамка всього СРСР. Третя масштабна конверсія розпочалась в Україні з завершенням „холодної війни” і продовжувалась вже в умовах існування незалежної України.

В українсько-американській політичній декларації, підписаній під час першого робочого візиту в США Президента України Л.Кравчука було зафіксовано прагнення сторін співпрацювати як в інтересах народів обох країн, так і міжнародного миру та стабільності.[2] Особливо важливим   вважаємо положення Декларації відносно того, що міжнародна безпека не може бути забезпечена шляхом зусиль окремих країн по досягненню військової переваги, „навпаки, безпека має базуватись на скороченні рівня озброєності”.[3] Сполучені Штати висловили прагнення здійснити конкретні кроки в галузі допомоги Україні в здійсненні масштабної конверсії.

Про зростання значення міжнародно-політичної складової здійснення конверсії свідчить активізація міжнародного співробітництва в цій галузі. Ці питання стали предметом обговорення на міжнародному семінарі „Реформування Збройних Сил України. Потреба у змінах”, який відбувся у м. Києві 14-15 лютого 2000 р..[4]

Співробітництво з Європейським Союзом є одним із ключових елементів європейської політики України. В Програмі надання технічної допомоги Україні з боку Європейського Союзу на 1996-1999 рр. (індикативна програма ТАСІС на 1996-1999 рр.) зазначалось, що вона має надаватись у формі проведення конкретних заходів, в переліку яких одне з перших місць займала „конверсія військової промисловості”.[5]

Проблема конверсії є одним з ключових пунктів співробітництва між Україною і НАТО. В 2000 р. була прийнята програма Цільового фонду „Партнерство заради миру” для допомоги партнерським державам в пом’якшені наслідків військової реформи та здійсненні конверсії. Це передбачалось робити за допомогою таких ініціатив, як перепідготовка військовослужбовців та реконструкція військових баз з метою їх цивільного використання [92, C.5]. В Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору, підписаній в м. Мадриді (Іспанія) 9 липня 1997 р. визначалися сфери консультацій та співробітництва, серед яких важливе місце посідала оборонна конверсія.[6]

Україна має значні запаси надлишкового та застарілого озброєння та боєприпасів. Більша частина цих арсеналів зберігається під відкритим небом, що являє собою загрозу безпеки місцевого населення. Про це свідчили трагічні події в м. Мелітополь в травні 2004 р. та в липні 2005 р. Для того, щоб допомогти Україні у вирішенні цієї проблеми, в період з 2002 р. по 2003 р. здійснювався проект Цільового фонду „Партнерство заради миру”, який передбачав ліквідацію біля 400 тис. протипіхотних мін на Донецькому заводі резиново-хімічних виробів та використання мінних оболонок в якості сировини для виробництва пластмасових іграшок.[7]

На зустрічі військового комітету НАТО з українськими представниками, яка вперше відбулась в Україні в вересні 2004 р., були обговорені плани військової реформи України до 2015 р.[8] і особлива увага була приділена конверсійним заходам, спрямованим на пом’якшення наслідків військової реформи, зокрема вдосконаленню системи соціальної забезпечення військовослужбовців, які звільняються в запас, щоб уникнути соціальної напруженості.[9]

В листопаді 2004 р. відбувся візит в Україну групи експертів НАТО для оцінки виконання завдань, сформульованих в Плані дій Україна-НАТО, в тому числі в галузі конверсії, а також заходів, які проводились в межах річних цільових планів виконання цих завдань.[10]

Ці пріоритети зберігаються при новій українській адміністрації. На зустрічі в верхах Україна-НАТО 22 лютого 2005 р. в м. Брюсселі між новим Президентом України В.Ющенко і керівництвом країн НАТО Керівники країн Альянсу підтримали масштабний комплекс завдань в галузі реформ в Україні і домовились посилити і переорієнтувати співробітництво Україна-НАТО у відповідності з пріоритетами нового уряду в рамках вже існуючих механізмів.[11]

Навесні 2005 р. було створено Цільовий фонд програми „Партнерство заради миру”. Він є свідченням практичного співробітництва України і НАТО в галузі конверсії, підтримки НАТО української військової реформи. Проект передбачає ліквідацію 133 тис. т. боєприпасів та 1,5 млн. одиниць стрілкової зброї та легких озброєнь, включаючи зенітні ракети для переносних зенітно-ракетних комплексів, створення в Україні потужностей для знищення решти арсеналів, максимальну утилізацію компонентів.

Активізувалось співробітництво в галузі конверсії міх Україною та іншими державами. В 1995 р. було підписано ”Угоду між Урядом України та Урядом Канади про економічне співробітництво” стаття ІІІ визначала сектори співробітництва, де на третьому місці після енергетики та сільського господарства стояла конверсія української оборонної промисловості.[12] В 2001 р. було підписано Меморандум між Російським агентством по боєприпасам і Державним комітетом промислової політики України щодо збереження спеціалізації підприємств і установ, які приймають участь в спільному створенні конверсійної продукції на базі технологій подвійного призначення.  Прийнято Програму співробітництва оборонних підприємств Російського агентства по боєприпасам і Державного комітету промислової політики України.[13] В рамках співробітництва між Україною та США в галузі конверсії було створено Міжурядову Українську-Американську комісію по конверсії оборонної промисловості.[14]

Наукова думка змушена була зосередитися на виявленні особливостей посткомуністичної і пострадянської конверсії. Значимим є той факт, що український ВПК був другим за потужністю і потенціалом після російського ВПК (16,7 % підприємств і 8,6 % науково-дослідних інститутів і центрів). Причому на українській території розташувалися найбільш високотехнологічні і сучасні підприємства . На конверсійній стратегії незалежної України позначалося і те, що перший і останній Президент СРСР М.Горбачов постійно заявляв, що вбачає в конверсії ВПК високий потенціал розвитку цивільної економіки. На тлі перебудови і гласності з’явилися об’єктивні і суб’єктивні передумови для переорієнтації ВПК, його конверсії.

На таких виробництвах мова йшла про розширення виробництва товарів цивільного призначення при одночасному скороченні власне продукування товарів для армії. Таким чином, мова переважно на перших порах йшла про паралельне використання підприємств ВПК у мирних і військових цілях через часткову конверсію. Однак існувала загальна проблема, яка бачиться в суттєвій економічній депресії і стагнації на тлі бюджетної кризи.

Таким чином, як зазначається в американському дослідженні „Оборонна конверсія, економічна реформа та огляд російської та української економіки” під редакцією Г.Роуена, підготовленому в 1994 р., є підстави говорити про те, що Україна перейняла не тільки частину ВПК, але й проблеми конверсії від наддержави, в якій перебувала протягом довгого історичного періоду.[15] Заходи, здійснювані під егідою і за ініціативою М.Горбачова, на першому етапі незалежності нашої держави новою владою України фактично адаптувалися до умов середньодержавності. Відповідними, а часто аналогічними були й проблеми, з якими зіштовхувалася нова незалежна країна. Якщо взяти до уваги розпад єдності ВПК, то ці проблеми стали ще гострішими і складнішими.

Поняття „конверсія” в Українській державі, тим часом, стало одним з найпопулярніших на побутовому рівні. До конверсії відносили практично все, зв’язане із скороченням традиційного воєнного виробництва, а також включенням підприємств ВПК і військового персоналу в діяльність цивільного профілю.

У руслі концепції “нового  мислення” вище політичне керівництво СРСР в другій половині 80-х рр. ХХ ст. висунуло завдання докорінно переглянути традиційні погляди на зовнішню політику та почало здійснювати  конкретні кроки в цьому напрямі. СРСР вперше в історії розпочав ширококомасштабну конверсію. М.С.Горбачов перший, від імені СРСР на Міжнародній конференції ООН із взаємозв'язку між роззброєнням та розвитком, яка проходила з 24 серпня по 11 вересня 1987 р. в Нью Йорку, запропонував усім країнам прийняти свої національні плани конверсії.[16]

Необхідність конверсії було також підкреслено М.С.Горбачовим 7 грудня 1988 р. в виступі на Генеральній Асамблеї ООН.

Масштабна конверсія в СРСР розпочалася в 1988 р. зі скорочення військового бюджету на 14,2 % і виробництва військової техніки на – 19,5 %.

Поступово з тим, як скорочення військового бюджету та конверсія стають реальністю, все частіше постає питання про продаж зброї за кордон. Виникає новий вид конверсії зброї – так званий експортний варіант конверсії.[17]

На момент проголошення Акта незалежності України (1991р.) до її військово-промислового комплексу входили близько 3,6 тис. підприємств, що підпорядковувались семи машинобудівним і дев'яти оборонним міністерствам колишнього СРСР і на них працювало близько 3 млн. осіб.[18]

Із розпадом Союзу РСР до України відійшла майже третина ВПК колишнього Союзу. Власне оборонна промисловість України була представлена 700 підприємствами. Основу ВПК України на момент розпаду Союзу складали 344 організації, у тому числі 205 виробничих об'єднань і підприємств, 139 науково-виробничих об'єднань і організацій, із загальною чисельністю зайнятих 1,45 млн. осіб. Річний випуск продукції складав 21,79 млрд. руб. (у цінах 1980 р., 1 дол. = 0,65 руб.). Кількість підприємств, які випускали основну частину оборонної продукції (приблизно 80 %), дорівнювала 27.[19]

Конверсія військово-промислового комплексу України здійснюється з 1991 року. 1992 рік в Україні був відмічений так званою "шоковою" конверсією. 184 підприємства із 356 припинили виробництво військової техніки, що за вартістю зумовило спад з 26,7 млрд. до 9,4 млрд. крб. Одночасно майже на 115 % зросло виробництво цивільної продукції, хоча за товарами народного споживання сталося скорочення на 8 %..[20]

Початковий період проведення конверсії підприємств ВПК України (з 1989 р.) здійснювався за планами колишнього СРСР, які не брали до уваги національних інтересів майбутньої суверенної держави. З набуттям незалежності в Україні було розроблено і затверджено урядом основні напрями державної програми військового виробництва. Ставилося завдання зберегти потенціал оборонного комплексу як базового, використати його можливості для здійснення структурної перебудови, технічного переобладнання промислового сектора економіки, розвитку сільського господарства і переробних галузей. Одночасно було визначено підприємства та організації, що підлягали глибокій конверсії – насамперед ті, де спад обсягів військового виробництва перевищував 20 %.

Аналізуючи перебіг здійснення конверсії ВПК України, слід констатувати, що наявні успіхи й недоліки були тісно пов'язані з економічною ситуацією в державі в цілому. Позитивний вплив конверсії підприємств ВПК на економіку виявився в тому, що в умовах кризового стану в державі вже у 1993 р. вдалося стримати падіння виробництва промислової продукції, а в машинобудуванні обсяг виробництва навіть зріс на 4,5 %. У той же час обсяги виробництва нової продукції становили лише 5,0 %. Причина цього – брак коштів на перепрофілювання та підготовку серійного виробництва.

З того часу, як Україна здобула незалежність, вона постійне скорочувала свої збройні сили та проводила конверсію військової промисловості. Чисельність збройних сил скоротилась більше, ніж у двічі.

Темпи скорочення обсягів військового виробництва набагато перевищували темпи скорочення збройних сил та, відповідно, витрат на їх утримання.

В 1999 р. Було створено Український Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння. Центр поставив собі за мету сприяння розвитку та поглибленню демократизації українського суспільства шляхом поширення громадського контролю над силовими структурами та участі України у міжнародних режимах щодо контролю за озброєннями та чутливими технологіями.  

На  межі століть політичне керівництво, вчені і практики дійшли до висновку щодо неминучості і необхідності конверсії для України. Президент України Л.Кучма, виступаючи в м. Дніпропетровську з нагоди 50-річча КБ „Південного”, заявив, що з початку 90-х рр. ХХ століття Україні нав’язували  точку зору відносно того, що вона  має відмовитись від високих технологій. Однак відмовитись від високих технологій означало би відмовитись від статусу країни з високим рівнем освіти і науки. Таким шляхом ми не змогли піти. „Я і тоді і тепер твердо впевнений в тому, що шлях України в світі – це шлях розвитку і створення високих технологій” – заявив президент України .[21] Президент   підкреслив успішну роботу України в космічній сфері,  підкреслив, що підйом української економіки створює передумови для виконання вже третьої Національної космічної програми.

Така програма була прийнята відповідно з Указом президента України „Про заходи щодо використання космічних технологій для інноваційного розвитку економіки держави № 73/ 2001 від 6 лютого 2001 р.  та Постановою кабінету міністрів України від 27 червня 2001 р. № 740 „Про Міжвідомчу програму впровадження космічних технологій для створення та виготовлення високотехнологічної цивільної продукції для потреб внутрішнього ринку, а також державної підтримки вітчизняного експортера на 2001-2005 роки”.[22]

Основною метою Програми є створення та організація серійного виробництва високотехнологічної цивільної продукції на базі впровадження космічних" технологій на підприємствах космічної та інших галузей для задоволення потреб внутрішнього ринку з поступовим виходом на зовнішній ринок.

Завданнями Програми є:

• збереження критичних наукоємких ракетно-космічних технологій, що використовувались в оборонних напрямках;

• дозавантаження конверсійних виробничих потужностей підприємств космічної галузі;

• трансформування високих, наукоємких технологій у виробництво високотехнологічної цивільної продукції;

• збереження висококваліфікованого кадрового потенціалу підприємств космічної галузі;

• збереження і подальший розвиток найбільш цінних елементів накопиченого в космічній галузі науково-технічного потенціалу;

• організація випуску імпортозаміщуючої продукції для забезпечення потреб суспільного виробництва, тим самим сприяння збереженню валютних ресурсів держави;

• організація   випуску   продукції,   спрямованої   на   енерго-   та ресурсозбереження в галузях промисловості;

• збільшення випуску і реалізації конкурентоспроможної продукції на експорт;

• сприяння розширенню виробництва інших галузей промисловості, насамперед розширенню виробничих кооперованих зв'язків;

• збільшення надходження коштів до державного бюджету;

• збільшення зайнятості населення, в першу чергу працюючих на підприємствах космічної галузі;

• сприяння створенню нових робочих місць;

• спрямування, залучення та переміщення вільного капіталу, у тому числі іноземного, в найбільш перспективні сфери виробництва;

• проведення систематичної роботи по вивченню та аналізу кон'юнктури внутрішнього ринку високотехнологічної цивільної продукції та тенденцій її зміни для визначення на черговий рік пріоритетів сприяння вітчизняним виробникам цієї продукції;

• створення   системи   інформаційно-консультаційних   служб   для обслуговування вітчизняних товаровиробників, які застосовують космічні технології;

• забезпечення функціонування механізмів кредитування, а також надання державних гарантійних зобов'язань з інвестицій у проекти створення, виробництва і реалізації високотехнологічної продукції на базі космічних технологій;

• залучення українських ділових кіл до проведення спільних заходів щодо стимулювання виробництва вітчизняної високотехнологічної продукції.

Генеральний директор Національного космічного агентства України О. Негода вважав пріоритетним напрямком державної політики, спрямованої на утвердження України як високотехнологічної держави,  здійснення структурної перебудови промисловості і розвиток інноваційної моделі економічного росту, що проголошені Президентом у відповідному Посланні до Верховної Ради  у 2002 році - “Європейський вибір. Концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки”. Космічна галузь і інші високотехнологічні складові нашої економіки значною мірою визначають довгостроковий розвиток, забезпечують науково-технологічний рівень інших галузей, є важливим чинником розвитку національних продуктивних сил. Такі галузі не тільки базуються на наукомістких технологіях і виробах, що створюються на основі новітніх результатів фундаментальних наук, але також є їх інтенсивним генератором. Економічний розвиток держави значною мірою зв'язують з позитивними результатами реалізації і віддачі від цих високотехнологічних галузей. Головним напрямком науково-технічної і промислової політики космічної галузі є розробка і виробництво ракетно-космічної техніки і високотехнологічної цивільної продукції.[23]

Дві складові - космічними і цивільна - є для України пріоритетами одного рівня, тому що інфраструктура наших підприємств і можливість їхнього завантаження до рівня беззбиткових залежать від обох цих складових. Нова космічна програма на 2003-2007 роки, прийнята   Верховною Радою, істотно відрізняється своєю спрямованістю на комерціалізацію і створення умов по інтеграції космічних і цивільних технологій, а Міжвідомча програма, створена за участю багатьох міністерств і відомств і прийнята Кабінетом Міністрів України, є постійно діючою ланкою між космічною й іншою галузями країни.[24]

Для збройних сил України перспективним є завдання  поступового, до 2015 р. переходу до професійної армії. Це, зокрема, передбачає вдосконалення системи комплектування Збройних сил України та організації проходження військової служби. Вже зараз у Збройних силах розпочато запровадження змішаного (екстериторіального і територіального) принципу комплектування збройних Сил особовим складом за рахунок сержантів і солдатів, які проходять строкову військову службу, та прийняття громадян на військову службу за контрактом. Саме такий підхід сприятиме забезпеченню потреб збройних сил у фахівцях високої кваліфікації, здатних швидко опанувати та ефективно використовувати складну військову техніку, і водночас дозволить забезпечити підготовку військових   резервів.

Впровадження системи комплектування особовим складом лише за рахунок прийняття громадян на військову службу за контрактом мало здійснюватись у три етапи. На першому етапі (2000-2005 рр.) планувалося розробити необхідну нормативно-правову базу, удосконалити систему переводу Збройних сил з мирного на воєнний стан, завершити оптимізацію організаційно-штатних структур органів управління з'єднань, військових частин та установ, а також остаточно перейти на змішаний принцип комплектування. На кінець періоду передбачалося мати у збройних силах близько 50 тис. сержантів і солдатів за контрактом, що складатиме приблизно 30 % від їх загальної чисельності. Така кількість дозволить укомплектувати всі посади молодших командирів, а також основну кількість посад, які визначають бойову готовність з'єднань і військових частин. Крім того, передбачалося скоротити термін строкової служби до 12 місяців.

На другому етапі (2006-2010 рр.) за мірою оснащення збройних сил сучасними зразками озброєння та військової техніки, буде проведено подальшу оптимізацію чисельності збройних сил та доведено укомплектованість сержантами і солдатами за контрактом до 50 %.

На третьому етапі (2011-2015рр.) передбачається завершити повний перехід на службу за контрактом.

Виконання цих планів у сукупності з іншими заходами дозволить перейти до професійної армії, що сприятиме   підвищенню рівня боєздатності збройних сил.

Характер воєнних конфліктів сучасності, зміни у формах і засобах збройної боротьби вимагають створення адекватної системи підготовки військ. В її основу покладено подальше вдосконалення форм і методів навчання військ  та підготовки до виконання завдань за оперативним (бойовим) призначенням.

Головною метою при цьому залишається підтримання у боєздатному стані тих систем озброєння, які складають основу бойового потенціалу збройних сил. Основними напрямами реалізації зазначеної мети є:

▪ проведення глибинної модернізації існуючих систем озброєння та військової техніки з використанням новітніх технологій, яка б підвищила їхні бойові можливості до рівня новітніх систем та гарантувала продовження ресурсу експлуатації на 10-15 років;

▪ зменшення номенклатури озброєння і військової техніки;

▪ впровадження малобюджетних ефективних методів технічного обслуговування і зберігання озброєння та військової техніки.

Основний акцент зосереджується на проведенні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, які мають за мету створення перспективних систем, комплексів і зразків озброєння. За рахунок цього передбачається не допустити подальшого відриву наукових розробок від світових досягнень та потреб збройних сил, а також зберегти науково-технічний і технологічний потенціал держави.

Досить важливими питаннями є вдосконалення систем технічного, тилового, медичного та інших видів забезпечення. Головною метою при цьому є створення оптимальної системи забезпечення, яка б не зазнавала суттєвих змін при переході з мирного на воєнний час. Вирішенню цього завдання значною мірою сприятиме поступове впровадження територіальної системи забезпечення військ.

Зокрема, у рамках реалізації цієї системи стосовно тилового забезпечення планувалося створення в межах кожного оперативного командування єдиної для всіх військових структур, які дислокуються в їх зонах відповідальності, інфраструктури тилу. Завдяки цьому має бути досягнута уніфікація і скорочення приблизно до 15 % від чисельності тилових структур, забезпечена інтеграція ресурсів, сил та засобів, їх комплексне використання.

Наша держава має оптимізувати за чисельністю свої збройні сили. Суть цього багатогранного процесу не зводиться лише до зменшення їх чисельності, а полягає в реорганізації та вдосконаленні всього комплексу організаційно-штатних і функціональних елементів. Він жорстко взаємопов'язується із оснащенням військ   сучасними зразками озброєння та військової техніки, що відтак дозволяє забезпечити збереження необхідного рівня бойового потенціалу збройних сил.

До кінця 2005 р. загальну чисельність Збройних сил України планувалося довести до 375,0 тис. осіб, з них 295,0 тис. складатимуть військовослужбовці. Крім того, була передбачена заміна 22,0 тисяч посад військовослужбовців посадами цивільних працівників. Передбачено розформування управлінь п'яти авіаційних дивізій, переформування п'яти механізованих дивізій у чотири окремі механізовані бригади та одну базу зберігання озброєння і військової техніки.

Передбачалося вилучення з бойового складу збройних сил близько 400 танків, 289 літаків, 189 гелікоптерів, 11 кораблів та суден різного класу. При цьому вилучатимуться тільки застарілі зразки озброєння, а також ті, ремонт або модернізація яких економічно недоцільні. Кошти, які витрачалися на їх утримання, мають бути направлені на модернізацію перспективних зразків озброєння і військової техніки. За рахунок цього планується не тільки зберегти бойовий потенціал збройних сил, а навіть за деякими параметрами і підвищити його.

Вагоме місце в повсякденній діяльності Збройних Сил України посідає поглиблення міжнародної співпраці. Міністерство оборони України має міжнародно-договірну базу військового співробітництва з 47 країнами. Тільки за  період з 1992 по 2000 р. Міністерством оборони було підписано 234 міжнародно-договірних документи.

В умовах формування   нової системи міжнародних відносин, модель конверсії в Україні необхідно будувати з урахуванням міжнародно-політичних реалій, в яких знаходиться Україна на початку ХХІ ст. Це, передусім, зумовлює необхідність створення такої моделі, яка б забезпечила виживання ВПК на довгострокову перспективу. Вона повинна створити ВПК України конкурентноспроможним завдяки використання новітніх технологій, передусім в диверсифікованій продукції. Такій підхід, на думку автора, є одним з головних чинників посилення України як впливового актора міжнародних відносин.

Для здійснення українській моделі конверсії необхідні  наступні умови:

- конверсія  має здійснюватись з урахуванням зовнішньополітичної стратегії України;

      - активізація зовнішньоекономічної політики в цій сфері;

      -  наявність в Україні розвинутої законодавчої бази;

      - конверсія має завчасно плануватись на трьох основних рівнях: державному, регіональному та місцевому. На рівні держави  має бути сформульована загальна стратегія конверсії, на рівні регіонів   - визначені пріоритети конверсії з урахуванням особливостей регіону. На місцевому  рівні (тобто на рівні окремого підприємства, воєнної бази тощо) модель повинна бути конкретизована для кожного окремого об’єкту;

     -  розробка цілої низки спеціальних соціальних заходів.

Виходячи з вище сказаного, слід зазначити, що в умовах формування нової системи міжнародних відносин Україна  має зайняти гідне місце країни, яка буде активним та впливовим учасником цієї системи. Досягнення цього можливо в першу чергу завдяки модернізації ВПК в умовах його скорочення та реформування, передбаченого державною програмою реформування Збройних сил України на період до 2005 р. В цих умовах  здійснення конверсії є невід’ємною  складовою успішного здійснення запланованих реформ.