ПЕРЕВОДЧИК ОНЛАЙН

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПАРХОМЧУК О. С.

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРОБЛЕМА ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЇ ТА КОНВЕРСІЇ В

МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

 

(конспект лекцій)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2007                                                     

 

 

 

 

 

 

 

 

 Автор:  Пархомчук О. С.  доцент, кандидат історичних  наук    

 

 

Рецензенти : Манжола В.А., доктор історичних  наук, професор

                         Гуменюк Б.І. , доктор історичних  наук, професор

                        Коппель О.А., доктор історичних   наук, професор                        

 

 

    У конспекті лекцій розглядаються питання, пов'язані з місцем та роллю конверсії в міжнародних відносинах. Проблема конверсії аналізується в політичному, правовому, економічному та соціальному аспектах. Подано історичну ретроспективу здійснення цього процесу в США, колишньому Радянському Союзі. Висвітлюється проведення конверсії на сучасному етапі в США, Росії, країнах Західної Європи, на Близькому Сході та в Азії. Особлива увага приділяється здійсненню конверсії в Україні.

        

 

 

З М І С Т

 

 

 

 

 

Передмова...…………………………………………………………………

Лекція 1. Історичні передумови виникнення проблеми конверсії…

Лекція 2.  Особливості проведення конверсії після першої світової війни……

Лекція 3. Військово-промислові комплекси провідних країн Заходу та                                                                                                                 конверсія...…………………………………………......

Лекція 4. Політика реконверсії в різних країнах світу після другої світової війни ...………………………......

Лекція 5. “Холодна війна” і проблеми конверсії в США та СРСР...…………………………………………………………………

Лекція 6. Взаємозв'язок демілітаризації економіки та розвитку суспільства

Лекція 7. Законодавча діяльність країн світу в галузі конверсії………

Лекція 8. Громадські рухи в боротьбі за конверсію...……………......

Лекція 9. Здійснення конверсії в Україні...…………………………......

Лекція 10. Проблеми проведення конверсії на Близькому Сході та в Азії....

Лекція 11. Демілітаризація Сучасного Світу Як Напрям Політичної Стратегії Рішення Глобальних Проблем.

Словник термінів………………………………………………………

Висновки...……………………………………………………………………

Список літератури...………………………………………………

 

 

Передмова

 

Головною проблемою в ХХІ столітті є глобальна проблема людства - боротьба за відвернення війни і збереження миру. Її вирішення нерозривно пов'язане з історією міжнародних відносин. З початком ядерної епохи загострюються міжнародні протиріччя, вперше постає питання тотальної війни, у котрій не буде переможця.

Друга світова війна досить драматично продемонструвала кризу інституту війни як засобу забезпечення політичних інтересів. Ще в ході війни були спроби створення нових умов для міжнародних відносин. По-перше, розвиток міжнародного права (Статут ООН, Нюрнберг - правові норми щодо злочинів проти миру). По-друге, утворення ООН та інших організацій, робота яких сприяла би мирному розвиткові людства. По-третє, це розробка механізму для мирного врегулювання міжнародних спорів і конфліктів. Здавалось, всі умови, щоб війна й мілітаризм відійшли в минуле, були забезпечені.

Утім, подальший розвиток міжнародних відносин призвів до конфронтації між Сходом і Заходом та до початку іншої - “холодної війни”. Але між цими двома війнами відбувся процес, який охопив багато країн світу й увійшов в історію під назвою “повоєнна реконверсія”.

Процес конверсії військового виробництва залишається однією з найважливіших проблем політичного, економічного і соціального розвитку України.

Міжнародні відносини після закінчення другої світової війни характеризувалися політикою "холодної війни", поляризацією відносин Схід - Захід, гонкою озброєнь, нарощуванням кількості зброї масового знищення: атомної, хімічної, бактеріологічної.

На зміну періодові конфронтації між Сходом і Заходом прийшов новий етап у розвитку міжнародних відносин. На перший план висуваються питання, пов'язані з роззброєнням і конверсією військового виробництва. 8 грудня 1987 року було підписано Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності між США й СРСР. Так почався реальний процес роззброєння.

Конверсія - процес не новий. Майже після кожної війни відбувалася конверсія або реконверсія. Так, після другої світової війни було проведено реконверсію  в США та СРСР. Спроби здійснення реконверсії в США можна простежити після війни в Кореї (1950 - 1953 рр.) та війни у В'єтнамі (1965 - 1973 рр.). Перша спроба провести конверсію в умовах мирного часу в СРСР  була в період  так званої "хрущовської відлиги".

Конверсія в 80-і - 90-і роки ХХ століття набуває нових рис. По-перше, вона відбувається одночасно в багатьох країнах, зокрема в США, Німеччині, Англії, Франції, Швеції, Норвегії, Росії, Україні, Ізраїлі, Ірані та Китаї. По-друге, вона здійснюється не після війни, а в результаті рішення урядів цих країн.  Вивчення та активне використання досвіду зарубіжних країн набуває особливого значення для незалежної України.    Знання політичних, економічних та правових аспектів цієї проблеми необхідне для спеціалістів-міжнародників.

 

ЛЕКЦІЯ 1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПРОБЛЕМИ КОНВЕРСІЇ.

   

Історичні аспекти мілітаризму. Проблема війни та світу - найголовніша в ХХ столітті. У більш конкретному плані - це проблема стримування мілітаризму.

    Мілітаризм - явище давнє. Він виникає з появою держави. А якщо вірити епосу, ознаки мілітаризму спостерігалися ще за первісного ладу, тобто ще до її виникнення.

    Народження цивілізації, виникнення держави сприяли розвиткові мілітаризму, піднесенню його на вищий щабель, перетворенню на важливе соціально-політичне явище.

    Яскравим прикладом мілітаризму за рабовласницького ладу є Спарта - держава, саме існування якої було повністю пов'язане з війною. Римська республіка й особливо імперія - ще один досить відомий приклад мілітаризації всього суспільства.

    Війна була невід'ємною частиною рабовласництва. Вона забезпечувала примноження продуктивної сили - рабів. Не випадково в працях давньогрецьких філософів війна не засуджувалася. "Війна - усьому батько і всього цар", - писав Геракліт. А Аристотель називав війну "природним засобом" збереження і примноження власності.

   Свій внесок у розвиток мілітаризму зробив і феодалізм. Своєрідним пам'ятником мілітаризмові тієї години можна вважати фортецю феодала, у якій він оборонявся і звідки нападавши на своїх сусідів. Ведення воєнних дій вважалося не лише "священним правом" середньовічного володаря, а й важливим його обов'язком.

    Еволюція мілітаризму наприкінці  ХІХ - початку ХХ століть.  Імперіалізм уніс деякі зміни в розвиток мілітаризму. По-перше, змінилися масштаби й глибина його впливу на суспільство. По-друге, мілітаризм охоплює усі сфери суспільного життя будь-якої країни не тільки під  час війни, а й у часи мирного  розвитку. Винайдення нових видів зброї - досконаліших і дорожчих - призвело до того, що виробництво зброї з мілітаризованою наукою стають невід'ємним і вагомим фактором розвитку економіки.

    Імперіалізм розширив територіальні рамки ведення воєн. Виникає поняття "світова війна". Зростає і кількість людських жертв. Це, зокрема, ілюструють наведені нижче дані:

 

Століття

 

Регіон

      Кількість

        Жертв

XVII

    Європа

3 000 000

XVIII

    Європа

5 000 000

XIX

    Європа

6 000 000

XX:

 

 

І світова війна

Уся планета

10 000 000

ІІ світова війна

Уся планета

55 000 000

 

     Зростає і кількість країн-учасників воєн. Якщо в минулих століттях у війнах брали участь лише кілька країн, населення яких складало невеличку частину жителів землі, то в першу світову війну було втягнуто 36 країн (62% населення планети), а в другу - 62 країни, або 80% жителів земної кулі.    Людські жертви та руйнування від світових воєн були надто великими. Про першу світову війну заговорили як про останню, котра має покінчити з масовим кровопролиттям. З'явився термін "загублене покоління", народилися перші плани перебудови міжнародних відносин, створено перші міжнародні організації (Ліга Націй). Це були перші ознаки кризи мілітаризму.

Друга світова війна не менш драматично продемонструвала кризу інституту війни як засобу забезпечення політичних інтересів. Ще в ході її були спроби  формулювання нових принципів  міжнародних відносин,   які б надійно виключали війну з практики світової політики.

По-перше, це розвиток міжнародного права  (Статут ООН, Нюрнберг, правові норми щодо злочинів проти світу, воєнних злочинців та злочинів проти людства).

По-друге, утворення (крім ООН) цілої системи міжнародних організацій, робота яких сприяла б мирному розвиткові людства.

По-третє, це розробка механізму для мирного врегулювання міжнародних спорів і конфліктів.

Здавалося, всі умови, щоб війна й мілітаризм відійшли в минуле, були забезпечені. Втім...

Ядерний вимір сучасного мілітаризму. Як відомо, у 1945 р. США виготовили й скинули на японські міста Хіросіму та Нагасакі атомні бомби. Почалася "холодна війна". В обстановці напруженості у відносинах між Сходом і Заходом СРСР випробував в 1949  році свою  першу атомну бомбу. Для розгляду ядерної епохи мілітаризму доцільно простежити психологію розповсюдження ядерної зброї.

Після погіршення відносин з СРСР Китай провів у 1965 р. перше ядерне випробування. У свою чергу, Індія, котра вела прикордонну війну з Китаєм у 1962 р., здійснила ядерний вибух у 1974 р. У відповідь на це Пакистан - давній супротивник Індії - далеко просунувши власну ядерну програму. У травні 1998 долі спочатку Індія, а потім Пакистан провели ряд ядерних вибухів. Таким чином, можна вважати що ці дві держави вже мають власну ядерну зброю, що у свою чергу веде до краху режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

Близький Схід - ще один регіон, що несе реальну загрозу розповсюдження ядерної зброї. Можливо Ізраїль, незважаючи на свої офіційні заперечення, має власну ядерну зброю ще з кінця 60-х років. Про це свідчить офіційна заява представника ізраїльських ядерних кіл восени 1986 р., що його країна має достатній арсенал цієї зброї.

Виникнення та розвиток атомної, а потім ядерної зброї докорінно змінили умови існування людства.

З появою нового виду зброї масового знищення історія людства поділилася на два періоди: доядерний та ядерний.

Ті, що було нормою й правилом для доядерної епохи виявилося непридатним для ядерної. Війна стає неможливою. Алі розуміння того, що в цій війні переможця не може бути, приходить не одразу. Мілітаризм у ядерний період в   історії людства зазнає певних змін. І цей період можна  поділити на кілька етапів.

ü        50 - 60-ті роки ХХ століття - ескалація "холодної війни",  гонки озброєнь.

ü       70-ті роки - спроба розрядки в міжнародних стосунках.

ü       80 - середина 80-х років - нове загострення                міжнародних відносин, новий етап гонки  озброєнь.

ü      середина 80-х – 90-ті роки - завершення "холодної війни", розвиток нової системи міжнародних відносин; роззброєння та конверсія.

У ядерний період  змінюється зміст таких   понять, як війна та  мир, перемога й поразка, перевага і вразливість, загроза й безпека, баланс і стабільність.

Мілітаризм і деякі питання теорії сучасних міжнародних відносин. У політичній думці є два полярних погляди  на природу міжнародних відносин, які сформувалися дуже давно. Це концепція "конфлікту" як норми відносин англійського філософа Томаса Гоббса (1588 - 1679) та концепція "співробітництва", яку висунув майже одночасно нідерландський юрист Гуго Гроцій (1583 - 1645). Як перша, так і друга концепції мають багатьох прибічників.

Сучасні послідовники концепції конфлікту представлені школою "політичного реалізму", яка склалася  в західній політології ще в 30 - 40 роках ХХ століття. Це Г. Моргентау, Г. Кіссінджер, Р.Арон, Дж. Кеннан, та інші.  Вони вважають, що поведінка людини визначається такими притаманними їй від природи негативними якостями, як агресивність, прагнення до влади, егоїзм.

Агресивність у людських стосунках, перенесена на суспільство, знаходить свій прояв у тому, що конфронтація, конфлікт ідеологій, інтересів притаманні самій природі відносин між державами.

Прихильники "політичного реалізму" вважають, що головною складовою частиною так званих "національних інтересів" певної країни є сила та військова могутність цієї держави.

Насильство в міжнародних відносинах - це не тільки війна, а й застосування різних форм бойкоту, особливо економічних санкцій.

Слід виходити з того, що концепція конфлікту є нині домінуючою в сучасній політології. Кануло в минуле протистояння Схід - Захід. Біполярність у міжнародних відносинах поступається перед поліцентризмом. Зростає елемент передбачуваності й надійності у відносинах між державами. Тому  необхідно проаналізувати, як змінювалися взаємовідносини між державами, який їх взаємозв'язок з мілітаризмом і мілітаризацією.

Структура системи міжнародних відносин після закінчення "холодної війни". Нині у світі складається зовсім нова система міжнародних відносин. Виникає новий світовий порядок, хоча правильніше було б назвати його "світовим безладом".

Які ж головні зрушення, що сталися в глобальній системі міжнародних відносин?

1. Змінилася розстановка сил на світовій арені. Зникли СРСР, ОВД, НДР, Югославія. Натомість виникли нові фігури, що істотно змінюють геополітичну картину світу. Тільки на території колишнього СРСР виникло протягом останніх років 15 незалежних держав.

2. Військова могутність втратила своє колишнє значення в міжнародних відносинах. Керівною силою в міжнародних відносинах стала не військова, а економічна  міць держави.

3. Унаслідок розпаду СРСР і применшення міжнародної ваги Росії й СНД сучасні міжнародні відносини трансформувались з біполярної в багатополярну систему. У військовому плані біполярна система ще існує, оскільки США та Росія володіють міццю, здатною знищити одне одного.

4. Зникла конфронтаційна вісь Схід - Захід.

5. Посилилося протистояння по лінії Північ - Південь.

Дедалі більш явно проявляється важлива характерна риса міжнародних відносин, яка полягає в тому, що на глобальному та регіональному рівнях відбуваються протилежні процеси. На глобальному рівні - гармонізація інтересів, роззброєння, інтеграція. На регіональному рівні - міждержавні конфлікти, гонка озброєнь, дезінтеграція.

У  той час, коли на глобальному рівні великі держави прагнуть зберегти статус-кво в міжнародних відносинах, стабілізувати їх, країни, які претендують на роль регіональних гегемонів, намагаються змінити цей статус-кво, дестабілізувати міжнародні відносини й змінити баланс сил на власну користь. 

Все це дає підставу зробити висновок, що протиріччя Північ - Південь загострюються.

Найважливішим є питання про  держави, утворені на території СРСР та їхніх колишніх союзників по "соціалістичному таборі". Отут процес кардинальних змін ще не завершився. Після розпаду СРСР, Югославії та ліквідації НДР він триватиме довше, зачіпаючи і країни  колишніх  Югославії  та  СРСР,  зокрема Росії, Грузії, Молдови. При цьому можливі два варіанти розпаду:

І. Африканський, коли ігноруються етнографічні й географічні фактори.

ІІ. Латиноамериканський, коли ці фактори відіграють провідну роль.

Зі зникненням протистояння між Сходом і Заходом чіткішим стає  вертикальний поділ системи міжнародних відносин на верхній (Північ) і нижній (Південь) яруси, який існував  і раніше.

Існує дві  точки зору щодо можливості мілітаризації країн, що визволилися. Спинимося на двох позиціях.

Перша полягає в тому, що знайдеться не так уже й багато країн, що визволилися, до яких може мати відношення мілітаризація. При цьому вказують на Чилі (за Піночета), Пакистан, Гондурас. Що ж до Африки, то вважають, що там немає такої країни, де б мала місце мілітаризація в енциклопедично точному змісті слова. При цьому прихильники даної  точки зору вважають, що не можна ідентифікувати долю цих країн у гонці озброєнь з поняттям "мілітаризація".

Ці ж автори вважають також, що збройні перевороти , перебування при владі військових не можна розглядати як доказ мілітаризації  ти чи   інших країн, які визволилися. З  точки зору авторів концепції, таким країнам притаманна гонка озброєнь. Алі це відносний процес, оскільки країни, що розвиваються, озброюються з різних причин. Одним зброя  потрібна для престижу, іншим - для гегемонії в конкретному регіоні, третім (а таких багато) для захисту свого суверенітету, відбиття реальної або потенційної агресії.

Щодо проблеми гонки озброєнь у третьому світі, то цілком очевидно, що витрати на неї заважають розвиткові країн, поглинають їхні й без того малі ресурси. Разом з тім слід підкреслити, що останнім  часом в даній групі держав має місце тенденція до зниження військових  витрат.

Зупинимося на другій позиції. Вона полягає в тому, що поняття "мілітаризм" повністю стосується країн, що розвиваються. Це поняття щодо країн, які визволилися, у його соціально-економічному плані має чимало специфічного, відмінного від мілітаризму західного зразка. Країна може мати найсучасніше озброєння, міцний військовий потенціал і разом з тім не виявляти експансіоністських прагнень. Водночас  друга країна може володіти відносно невеликою кількістю сучасного озброєння, але при цьому проводити агресивний курс. Таким чином, прямого зв'язку між створенням військового потенціалу та мілітаристською політикою в країнах третього світу немає.

 

  

ЛЕКЦІЯ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ КОНВЕРСІЇ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ.

 

Досвід проведення конверсії в Росії після першої світової війни цікавий передусім тим, що це була перша спроба Радянського уряду проведення конверсії.

Якщо в першу світову війну в 1914 році вступала царська Росія, то продовжувати її з жовтня 1917  року примушена була країна Рад. Ситуація в цілому складалася таким чином, що продовження війни з Німеччиною призвело б до загибелі Радянську Росію - для ведення війни не було реальних сил. Після перевороту 1917 року перед новим урядом в умовах участі Росії в першій світовий війни встало питання про створення власних збройних сил. Для створення боєздатної армії потрібний був  мир.

Робоче-селянська Червона Армія була офіційно створена декретом РНК від 15 (28) січня 1918  року (до 1946  року офіційна назва збройних сил окрім ВМФ, з 1946 - Радянська Армія).

У витоків виникнення Радянської Армії стояв Л. В. Троцький. Саме йому було доручено це важливе і відповідальне завдання від партії більшовиків.

По даним радянських джерел у Республіці Рад знаходилося під рушницею:

У середині 1918 р. - 378 тис. чол.

У кінці 1918 р. - 1700 тис. чол.

У кінці 1919 р. - 4400 тис. чол.

У 1920 р. - 5300 тис. чол.

Ці цифри не слід приймати за абсолют. У кожний конкретний період чисельність боєздатних військ була значно меншою. Однак очевидно одне, у кінці кінців була створена дійсно численна армія.

У зв'язку з тім, що створення Червоної Армії відбувалося стихійно, процеси зв'язані з першою в історії радянської держави конверсією також носили стихійний, не зовсім організований характер.

Покінчивши з світовою війною, відбивши іноземну інтервенцію і закінчивши громадянську війну Радянська Росія перейшла до мирного будівництва. Економіка  Радянської Росії знаходився у вкрай несприятливому стані. Загальна шкода, заподіяна Росії оцінювалася приблизно в 39 млрд. довоєнних карбованців, що складало 1/4 національного багатства країни в 1913 р.

У  тяжкому становищі знаходилося міське і сільське населення.

На цій хвилі партія більшовиків підняла трудящих на відновлення народного господарства. На рішення цієї задачі були  спрямовані основні сили і засоби країни. Разом з тім, потрібне було переводити  на мирне положення армію і реорганізувати її. При рішенні цієї задачі більшовики виходили з того, щоб, скоротивши армію, зберегти таке основне її ядро, що, не покладаючи непомірних витрат на республіку, дозволило б у випадку  загрози розгорнути необхідні збройні сили. У цьому полягав головний сенс здійснення конверсії даного періоду.

У роки переходу від громадянської війни до мирного будівництва Червона Армія повинна була бути перебудованою у відповідності:

- з новими умовами розвитку радянської держави;

- з рівнем соціалістичної економіки;

- з урахуванням нового характеру можливої майбутньої війни.

У короткий термін у Червоній Армії була почата перебудова. Була зроблена спроба навести її організацію у відповідність з вимогою того часу :

·      Була встановлена система комплектування армії;

·      Розгорнута мережа середніх і вищих військових навчальних закладів;

·      Були розроблені нові статути.

Однак ця перебудова затягнулася аж до кінця 1923 року. У цей період Червона Армія сильно відставала у своєму технічному оснащенні. Цей серйозний недолік можна було усунути тільки шляхом ліквідації техніко-економічної відсталості Росії. Рішення цієї задачі здійснювалося в рамках проведення індустріалізації народного господарства і колективізації сільського господарства.

Військова реформа 1924-1925 років. Першим наслідком сутички з Л. Троцьким було прискорення реформи збройних сил. Рішення було прийняте навесні 1924  року. Кінець війни, демобілізація, режим суворої економії в початковій фазі НЕПУ - усі це створювало серйозні проблеми для Червоної Армії. ЇЇ чисельність  скоротилася до 516 тис. чоловік.

 Завдання реформи: привести Червону Армію в стабільну форму в умовах мирних часів .

По ініціативі І. В. Сталіна була створена спеціальна Комісія ЦК партії в складі М. В. Фрунзе, К. Є. Ворошилова, Г. К. Орджонікідзе, А. А. Андрєєва, Н. М. Шверніка та ін.. У січні 1924 року вона обстежила стан Збройних Сил і прийшла до висновку: У нинішньому своєму виді Червона Армія небоєздатна. У чому і був звинувачений Л. Троцький.

Сталін почав міри по “оздоровленню” Червоної Армії. Заступником Троцького і начальником військового відомства був поставлений  М. В. Фрунзе. (Після смерті Фрунзе на цю роботу був призначений Ворошилов.) Фрунзе практично  здійснював керівництво військовою реформою. З деяких керівних постів були зняті головні прибічники Троцького, таким чином хоча він і зберіг керівну посаду, але позиція його була послаблена.

Реформа була дуже важлива: вона фактично заклала  основи усього наступного розвитку Радянських Збройних Сил.

У результаті реформи 1924-1925 р. була здійснена серйозна реорганізація всієї військової системи, викликана значним скороченням чисельності Червоної Армії. Чисельність Збройних Сил країни влітку 1924 р. була твердо встановлена в 562 тис. чол. Це була межа, далі якої зменшувати армію було неможливо.

Перебудова Збройних Сил сама по собі була недостатня і неможлива без серйозного розширення і зміцнення техніко-економічної бази країни. Вона ускладнювалася важкими умовами, у що знаходилася радянська економіка. Промисловість у цілому не досягла ще довоєнного рівня виробництва. Особливо відставала важка промисловість.

Тому реконверсія представляла в цей період передусім перерозподіл людських, сировинних і матеріальних ресурсів у цивільний сектор економіки.

Внаслідок  реформи:

1.Армія і ВМФ були скорочені до твердої чисельності мирного часу;

2.Була підвищена боєздатність армії;

3.Була введена територіально-міліційна система;

4.Було проведене чищення армії на основі соціальної ознаки;

5.Була введена єдиноначальність.

У цей час з'являються перші симптоми створення в майбутньому могутнього ВПК СРСР.

Реконверсія в США після першої світової війни. З війни Америка вийшла єдиним переможцем, людські і матеріальні втрати якої були незначні. Країна збагатилась на військових постачаннях, що дали поштовх розвитку економіки.

Світова війна 1914-1918 рр. як відомо дала поштовх і для розвитку воєнної промисловості США. Крім того, вона сприяла сильному збагаченню  корисними копалинами американських монополій. Чисті прибутки американських промислових корпорацій подвоїлися і склали в 1918 році 8 326 млн. дол. ( у порівнянні з 3 940 млн. дол. у 1914 р.).

Відбулося розширення виробництва, особливо  розвивалися галузі, безпосередньо пов'язані з потребами воєнного часу.

США закріпили за собою місце першої держави світу. Змінилося місце США у світових фінансах.  Долар став самою тривкою валютою у світі.

У цих умовах і проводилася післявоєнна реконверсія. Цей процес проходив важко і у цілому він був невдалим.

Військові заводі закривалися, робітників звільняли. Після цього настав короткочасний підйом, викликаний попитом розореної Європи. Але її платоспроможність була невелика, а замовлення скоротилися. Виробництво скоротилось, почалась криза. За період з літа 1920 р.. до весни 1921 р. промислове виробництво впало на 1/4. Число безробітних піднялося до 5.5 млн. чоловік.

Таким чином можна зробити висновок: досвід реконверсії в США після першої світової війни був складним.

По-перше, процес конверсії не було сплановано завчасно, пізніше вже в ході і після другої світової війни уряд, врахувавши помилки, починає планування реконверсії завчасно з 1943-1944 рр.

По-друге, не була продумана достатня кількість  заходів щодо переходу фінансових, сировинних, виробничих ресурсів з військової в цивільну сферу.

По-третє, не було прийнято законів по соціальному захисту ветеранів першої світової війни. Питання, пов'язані з їх перекваліфікацією, наданням пільг у придбанні житла і відкриття свого діла, так само не були вирішені.

По-четверте, не було продумано соціальний захист людей, що працювали в тилу на воєнну промисловість США у виробництві і сільському господарстві. Після закінчення військових контрактів вони втратили роботу і поповнили ряди безробітних.

Висновок: Невдачі в здійсненні реконверсії після першої світової війни сприяли підсиленню економічної кризи. Однак масштаби впливу на соціально-економічне  становище в США були не настільки великі в зв'язку з тім, що військовий сектор економіки США в той час був незначний.

 

ЛЕКЦІЯ 3. ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВІ КОМПЛЕКСИ ПРОВІДНИХ КРАЇН ЗАХОДУ ТА КОНВЕРСІЯ

 

    Виникнення та розвиток ВПК США. ВПК будь-якої країни включає в собі: монополії, що виробляють зброю, державну бюрократію, генералітет, мілітаризовану науку. Поміж компонентами ВПК існують стійкі партнерські зв'язки. ВПК – це могутнє угруповання, що підтримує інтереси даного уряду. Його вплив на уряд також досить сильний. З одного боку, ВПК виступає як специфічний механізм, функціонування якого  сприяє зміцненню апарату сили в країні. З іншого - ВПК є могутнім самостійним фактором мілітаризації суспільства, відіграє роль організатора воєнних програм. Надприбуток із військового виробництва - основа існування ВПК. Звідси – зацікавленість ВПК у гонці озброєнь, особлива активність у блокуванні процесів роззброєння.

    ВПК США має найбільшу могутність і тому справляє найбільший вплив у порівнянні з ВПК інших країн світу (крім колишнього СРСР). ВПК США виникає після другої світової війни внаслідок різкого посилення американського мілітаризму, змін у внутрішній та зовнішній політиці. Як наслідок:

   1) різко зросла чисельність збройних сил;

   2) у   значних масштабах почалася закупівля озброєнь;

   3) військові витрати зросли з 1,7 млрд. доларів у 1940 році до 13,7 млрд. доларів у 1950 році.

    І це зростання було, по суті, запрограмоване на кілька десятиліть уперед. Порівняймо:

    1960 р. - 48,1 млрд. дол.

    1970 р. - 81,7 млрд. дол.

    1980 р. - 133,9 млрд. дол.

    1993 р. - 229,1 млрд. дол.

Фактори, що сприяли становленню та розвитку ВПК США:

1. Економічний - створення в США міцного, постійно діючого військового сектору економіки.

2. Розвиток НТР і НТП.

3. Якісні зміни у військовій  економіці, що перетворилася з переважно державної на майже цілком приватну.

Приватний сектор у промисловості почав формуватися ще в роки війни, коли багато компаній нагромадило великий досвід розробки та випуску зброї та військової техніки. Невеликі фірми перетворюються на великі корпорації, зміцнюючи зв'язки з військовими відомствами.

У повоєнний час надходження приватного капіталу в сферу військового виробництва було стимульовано, по-перше, величезним зростанням державного попиту на військову продукцію, а, по-друге, урядовими заходами з метою створення сприятливих умов виконання військових замовлень.

Держава всі частіше продавала і передавала в оренду  на пільгових умовах підприємства, які належали військовим відомствам. Усього було продано понад 1600 підприємств. В результаті на середину 80-х років державний військовий сектор налічував усього 72 об'єкти. А тепер приватні військові фірми виконують вже за 90% загального обсягу замовлень Міністерства оборони США.

Військово-промислові концерни - це основні постачальники Пентагону. Так, у період корейської війни найкрупнішими постачальниками зброї були виробники бронетанкової техніки й артилерійської зброї, у період B'єтнамської війни   - аерокосмічні й електронні концерни.

Наприкінці 80-х - на початку 90-х років перші місця належали кільком концернам. Це, зокрема:

"Макдонелл-Дуглаc - винищувачі, ракети,                                              космічні літальні апарати (КЛА), системи управління для крилатих ракет, оптичне й електронне обладнання.

"Дженерал дайнелшкс" - ракети-носії, крилаті ракети, підводні човни, бойові кораблі, електронна апаратура, танки.

"Дженерал електрик" - дистанційне управління для літаків, ракет, КЛА, радіоелектронне обладнання, супутники зв'язку.      

"Локкид" - військово-транспортні літаки, вертольоти, радари, системи управління  .

Ключові позиції у ВПК США займає мілітаризована наука. Витрати США на дослідження та розробку військового профілю величезні. Смороду більш як утроє  перевищують аналогічні витрати інших провідних держав НАТО.

Мілітаризація  науки - процес,     що    характеризує розвиток США в  роки  після  другої  світової  війни  і зумовлюється насамперед впливом держави на науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи (НДОКР).

До кінця 30-х років вплив військових НДОКР був невеликим. США витрачали на ці дослідження близько 5 млн. доларів на рік. У роки другої світової війни витрати на НДОКР зросли з 30 млн. до 1,5 млрд. доларів на рік.

Особливості ВПК Франції. Основи ВПК Франції були закладені в 50-і роки. Його становлення проходило два етапи:

І етап. Під впливом політичного курсу країни - у рамках НАТО і за безпосередньої підтримки США.

ІІ етап. Після виходу Франції з військової організації НАТО (1966 р.) - у відповідності з французькою військовою доктриною ядерного "стримування" і т. з. "незалежної оборони".

Відмінності сучасного ВПК Франції від ВПК інших країн:

1. Відносно слабкі економічні зв'язки з американським ВПК.

2. Широка доля держави у військовому виробництві.

3. Яскраво       виражена    експортна    спрямованість  військових галузей промисловості.

За наявності приблизно рівних щорічних  витрат на військові цілі в крупних західноєвропейських державах НАТО (Велика Британія, Німеччина, Франція) Франції вдалося досягти значно більшої самостійності в сфері військового виробництва порівняно з іншими країнами  - членами НАТО.

Приміром, Франція, на відміну від Великої Британії, багато в чому незалежна від США в сфері розробки та виробництва власної стратегічної й тактичної ядерної зброї й володіє всіма найважливішими видами такої зброї та засобами її доставки.    Концерни-гіганти: "Аероспасьель" і "Дассо-Бреге"  виробляють літаки, гелікоптери , ракети й космічну техніку. За  виробництвом   зброї  займають  перше  місце   в Західній  Європі та друге - у світі.

Великі кошти виділяються з бюджету уряду на мілітаризовану науку. У 80-х роках ХХ століття частка загальних витрат на НДОКР, зокрема, на військові розробки становила: у Франції -   33%; у ФРН -  9%; у Японії - 2%.

ВПК Німеччини - історія та перспективи. Рік формування ФРН - 1949-й - був для ВПК аж ніяк не нульовою точкою відліку. Відродження військово-промислової бази на німецькій землі почалося вже  в перші післявоєнні роки. Окупаційні власті США, Великої Британії та Франції сприяли відновленню важкої індустрії, яка потім стала фундаментом військово-економічного потенціалу ФРН, основою мілітаризації країни. Демілітаризована Німеччина ні в якому разі не влаштовувала міжнародний імперіалізм, оскільки не відповідала його стратегічним цілям.

Після другої світової війни країна взяла курс спочатку на приховану, а потім і на явну мілітаризацію, шлях до якої відкрили Паризькі угоди 1954  року і вступ ФРН до НАТО в 1955 р.

Якщо в 1952 р. держава витратила на військові закупівлі загалом лише 37 млн. марок (1% від загального обсягу державних закупівель у межах федерального бюджету), те в 1970 р. - вже 7812 мільйонів (56% державних закупівель). На початок 1980 р. ВПК ФРН вже був остаточно сформований. Економічно він спирався на родинні клани Фліка, Тіссена, Круппа, Рехлінга, Клернера, Ганіеля, Квандта і концернів "Месершміт - Бельков - Блом - Гмох", "Сіменс АГ",  "Аєг-телефункен АГ".

 

 

ЛЕКЦІЯ 4. ПОЛІТИКА РЕКОНВЕРСІЇ В РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

 

С Ш А. Друга світова війна не зняла внутрішніх проблем, що стояли перед США перед її початком. Вона лише частково притлумила їхню гостроту. Такі проблеми, як безробіття, інфляція, після завершення воєнних дій знову постали на передньому плані економічного розвитку країни. У 1946 році рівень промислового виробництва був нижчим за рівень 1944  року на 33 %. Економічний спад найбільше вразив ті галузі промисловості, які були пов'язані з виробництвом зброї: авіаційну, хімічну, сталеливарну, суднобудівну тощо. Демобілізація мільйонів людей загострила проблему безробіття. Необхідно було вдатися до реконверсії воєнної промисловості.

У США почали готуватися до реконверсії ще в 1940 році - задовго до закінчення війни. Велику роль у її проведенні відігравали профспілки, зокрема, Американська федерація праці (АФП) та Конгрес виробничих профспілок (КВП).

Багато корисного було також зроблено на урядовому рівні. Так, у 1944 році був прийнятий "Солдатський білль про права". Він забезпечив соціальні пільги військовослужбовцям, які поверталися з війни. Це, зокрема, допомога в разі безробіття (20 дол. на добу протягом долі), безплатна перекваліфікація (якщо плата за навчання не перевищувала 500 дол. на місяць), державні позички під низькі відсотки на будівництво ферм, господарств і т. ін.

Через чотири дні після капітуляції Японії - 6 вересня 1945 р. _ президент Г. Трумен подав  до конгресу “Послання  про реконверсію” - програму внутрішнього законодавства з 21 пункту. Крім ряду конкретних практичних дій з реконверсії, він планував проведення широких соціальних та економічних реформ.

Канада. Друга світова війна вивела економіку Канади з депресії, чому сприяв величезний попит на воєнну продукцію. За обсягом військового виробництва Канада посідала  четверте місце серед членів Об'єднаних Націй.  2/3 воєнної промисловості, що склалася під  час другої світової війни, малі бути переведені на мирні рейки після її закінчення. Процес реконверсії в країні тривав з 1945 по 1947 роки.

Вивченням проблем реконверсії в Канаді займалися Консультативний комітет з демобілізації та відновлення, Рада консультантів з економічної політики та реконструкції.

Основні принципи реконверсії в Канаді були сформульовані в "Білій книзі про зайнятість і доходи", представленій парламенту 12 квітня 1945 р.

Перехід промисловості й економіки на мирні рейки відбувався досить легко й швидко. Наприкінці 1946 р. майже 4/5 усіх воєнних підприємств було переведено на виробництво мирної продукції, а до середини 1947 р. реконверсія була практично довершена.

У ході її було ухвалено цілу низку законів: "Про позички на вдосконалення ферм" (1944 р.), "Про забезпечення ветеранів війни" (1945 р.) та ін.

У ході реконверсії Федеральний уряд Канади запровадив цілий ряд соціальних реформ: знизив ставки прибуткового та непрямого податків, підвищив мінімум прибутків, звільнених від податків. У 1949 р. були збільшені державні вкладення в соціальну сферу, зокрема, були підвищені пенсії за старістю та інвалідністю.

Радянський Союз.

Після другої світової війни реконверсія в Радянському Союзі здійснювалася на основі  четвертого  п'ятирічного плану (1946-1950).

Ще під година Великої Вітчизняної війни - 18 березня 1943 р. - радянський уряд ухвалив постанову, яка передбачала після відновлення  промисловості прискорене виробництво сільгоспмашин та обладнання. Деяким військовим підприємствам було доручено виробництво тракторів та двигунів для комбайнів.

Закінчення реконверсії в СРСР - 1948 р. , у внутрішній політиці це було пов'язане з тім, що було досягнуто довоєнного рівня промислового виробництва, у зовнішній політиці - з політикою “холодної війни”, поляризацією відносин Схід-Захід, гонкою озброєнь тощо.

Протягом названого періоду (1946-1948 рр.) було забезпечено роботою 8,5 млн. демобілізованих солдатів.

Характерні риси післявоєнної реконверсії СРСР:

·  вона здійснювалася на централізованій плановій основі;

· на її хід вплинули  реальні зміни в структурі управління економікою: народні комісаріати танкобудування, боєприпасів та ін.  були перетворені на міністерства транспортного й сільськогосподарського машинобудування тощо.

Конверсія, що охопила 1943 - 1948 роки, здійснювалася в СРСР на основі третього й четвертого п'ятирічних планів розвитку народного господарства. Ще під година Великої Вітчизняної війни - 18 березня 1943 р. - радянський уряд ухвалив постанову щодо  розробки дій для відновлення промисловості, сільгоспмашин та обладнання. Деяким військовим підприємствам було доручено виробництво тракторів та двигунів для комбайнів. Цей факт можна розцінювати як початок реконверсії. Закінчення цього процесу (1948 р.) пов'язане з тім, що було досягнуто довоєнного рівня промислового виробництва і перевершено його на 17%.

    За цей час  було забезпечено роботою 8,5 млн. демобілізованих солдатів.

Характерні риси післявоєнної реконверсії СРСР:

а) вона здійснювалася на централізованій плановій основі;

б) відбулися реальні зміни в структурі управління економікою: народні комісаріати танкобудування, боєприпасів та ін. були перетворені на міністерства транспортного і сільськогосподарського машинобудування тощо.

 

 

 

Японія.

Поразка в другій світовій війні та окупація створили беззастережні політичні підстави для реконверсії воєнної промисловості.

Труднощі її здійснення в Японії зумовлювалися багатьма причинами: фінансовим дефіцитом підприємств, гострою нестачею сировини й пального, занепадом транспорту, контролем над цінами, нерентабельністю виробництва й т. ін.

Крім того, реконверсія була поставлена під жорсткий контроль. Згідно з директивою Штабу армії від 24 листопаду 1945 р. заявки підприємств щодо реконверсії приймалися армійськими офіцерами, які їздили по заводах. Ця процедура затягувалася на довгі місяці.

Процес реконверсії в Японії можна поділити на два головних етапи. Перший тривав до середини 50-х років ХХ століття. За цей  час було налагоджено виробництво побутової, сільськогосподарської техніки, автомобілів і мотоциклів. Другий етап тривав до кінця 50-х - початку 60-х років. У цей година було переведено на мирні рейки чорну металургію, суднобудування та інші галузі.

Єдиної державної програми конверсії в Японії не було - підприємства одержували підтримку в межах програм модернізації окремих галузей у 1951 - 1955 рр.

Фінляндія. З вересня 1944 р. за договором з СРСР Фінляндія змушена була виплачувати йому репарації - 300 млн. діл - протягом 1945 - 1950 рр. Здійснювати виплати необхідно було в товарній формі за цінами 1938 р. Пізніше репараційний період було продовжено з шести до восьми років, а  суму скорочено до 226, 5 млн. дол.

Основні труднощі полягали в тому, що Фінляндія не мала  часу для відновлення потерпілої від війни економіки. Крім того, 60% репарацій, призначених для відправки в СРСР, становила продукція металургійної та машинобудівної галузей. До війни експорт цих товарів не перевищував 4%. Тому необхідно було терміново збільшувати обсяг їх виробництва, й головним чином за рахунок військової промисловості. Крім того, необхідно зазначити, що в ці роки Фінляндія була не промисловою, а аграрною країною. Головною статтею експорту була лісопромислова продукція.

У Фінляндії після другої світової війни  відбулася майже повна  реконверсія усієї воєнної промисловості. Важливо зазначити, що за рахунок репарацій СРСР не погодився отримувати продукцію воєнної промисловості Фінляндії. Зовнішня політика Фінляндії та оборонна промисловість були нерозривно пов'язані між собою в повоєнні роки: конверсія зовнішньої політики потребувала конверсії оборонної промисловості і навпаки. Конверсія фінської воєнної індустрії стала фундаментом нової зовнішньої політики.

Активну роль в процесі конверсії брав фінський уряд. Для реалізації цього процесу їм було створено Комісію з воєнних репарацій, а міністерством оборони - Комітет планування конверсії.

У результаті в СРСР було поставлено 72 % продукції машинобудування і 28 % деревообробної промисловості.

Здійснення конверсії у Фінляндії сприяло розвиткові матеріально-технічної бази машинобудування, формуванню кваліфікованої робочої сили, забезпеченню повної зайнятості. Альтернативне військовому виробництво сприяло значному підвищенню життєвого рівня фінського суспільства.

 

  

ЛЕКЦІЯ 5. “ХОЛОДНА ВІЙНА” І ПРОБЛЕМИ КОНВЕРСІЇ В США ТА СРСР

         

Конверсія в СРСР у період "хрущовської  відлиги". 5  березня 1953  р.  помер  І.В.Сталін.  Розпочалася боротьба за владу,  яка закінчилася перемогою М.С.Хрущова.  1953-1954 роки стали періодом пошуку  нових  орієнтирів  в  економіці,  внутрішній  політиці  та сільському господарстві.

Одним із  прогресивних  кроків нового уряду стало здійснення конверсії наприкінці 50-х  на  початку  60-х  років.  Особливості цього процесу полягали в тому,  що конверсія не була пов'язана з закінченням воєнних дій,  здійснювалася  вона  в  односторонньому порядку.

У 1955 р.  чисельність Радянської Армії було зменшена на 640 тис. чол.,  а  в 1960-му р. відбулося ще одне скорочення - на 1 млн. 200 тис.  чол.  Скоротилась кількість бойової  техніки.  Водночас скороченню підлягали деякі військові підприємства.

Радянський уряд накреслив комплекс заходів, які давали змогу демобілізованим військовим  безболісно  перейти  до мирної праці. Найголовніші з  їх:  працевлаштування  солдатів   та   офіцерів, звільнених зі  збройних  сил,  не  пізніше місячного терміну з дня прибуття до  місця  проживання,  надання  пільг   для   одержання виробничої кваліфікації  з  виплатою  стипендії під час навчання, оплата вартості проїзду та виплата допомоги під  час переміщення в ті чи інші регіони СРСР,  надання позики на індивідуальне житлове будівництво, придбання домашнього майна.

Конверсія була  чітко  соціально орієнтована,  всі визволені ресурси пішли  на  задоволення   потреб   людей.   У   результаті здійснення конверсії    вдалося:    подвоїти    обсяг   житлового будівництва, ввести в обіг великі  площі  невикористаних  земель; збільшити на  цій  основі сільськогосподарське виробництво;  майже вдвічі збільшити розмір пенсій; скоротити тривалість робочого дня.

Конверсія в  США  після  війни  в  Кореї. Вона  була  менш драматичною й складною,  ніж після другої світової війни. Реально здійснювалась    тільки    обмежена   мобілізація   американських економічних  ресурсів.  Діючий  військовий  персонал   скоротився приблизно на 800 тис.  чол.  - з 3,6 млн.  чол.  у 1953 р. до 2,8 млн. чол. у 1956 р.

Адміністрація Ейзенхауера  приділяла  порівняно  мало  уваги проблемам конверсії та реконверсії. Хоча ветерани війни в Кореї й були гарантовані  щодо  збереження за ними їхніх колишніх робочих місць, мали переваги в одержанні пільг і цивільних робочих місць, ніякої нової програми не було складено. Промислові робітники, які втратили роботу після завершення військових  контрактів,  змушені були існувати  на  допомогу по безробіттю й покладатися на службу зайнятості. Для  вирішення  проблем  у   галузях   промисловості, пов'язаних із    завершенням    військових   контрактів,   ніяких спеціальних конверсійних програм не було створено.

На рівні   урядової   фінансової  політики  не  було  явного прагнення компенсувати  спад  військових  закупівель,  федеральні необоронні витрати за період 1953-1957 років були урізані на 1/3.

Конверсія в США після війни у В`єтнамі. На відміну від другої світової війни  та  війни в Кореї війна у В'єтнамі закінчилась не раптово. Піком воєнної активності був 1968 р.  Післявоєнним  може вважатися 1972   р.   По   закінченні   війни  загальний  витрати  Міністерства Оборони скоротилися  приблизно  на  20%  у  стійких доларах 1983 р. (з 238,8 млрд. діл. до 187,4 млрд. діл.)

За даними Міністерства оборони,  зайнятість  у  суміжних  з оборонними галузях знизилася з 3,2 млн.  чол.  до 2,0 млн. чол. У цілому за період  (1968-1972 рр.)  у  цих  галузях  було втрачено 3 млн. робочих місць.

На відміну  від  політики  вільної   конкуренції   в   плані післякорейської перебудови,     яку    проводила    адміністрація Ейзенхауера, робилися деякі  зусилля  для її планування.

Звіт координаційного  комітету  з  економічного   планування Кабінету міністрів   на   кінець   воєнних   дій  у  В'єтнамі  був опублікований як додаток до економічного звіту Президента в січні 1969 р.   Комітет   розглянув   рівень   можливої  компенсаційної програми, включаючи  зниження  податків,  зміни  в  грошовій   та фінансовій політиці, розширення програм урядових витрат, таких як громадські роботи  та  довгострокові  програми  освіти,   охорони здоров'я, навколишнього середовища.  Звіт передбачав необхідність розробки компетентних  програм   відшкодування   швидкого   спаду воєнних витрат,  щоб запобігти спадові, який був наприкінці війни в Кореї.

Були також   рекомендовані   спеціальні  заходи  на  користь спільнот та  особистостей,  зокрема,  забезпечення   роботою   та навчанням. Але  зрештою  увага зосереджувалася на прийнятті більш загальних заходів  для  підтримки  сукупного  попиту,   а   також існуючих програм ринку робочої сили.

Комітет зазначав, що всього 1,3 млн. робітників повинні були шукати нову   цивільну  роботу  протягом  шести  кварталів  після закінчення війни.

 

 ЛЕКЦІЯ 6. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ ТА РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

 

    Гонка озброєнь та глобальні проблеми сучасності.   Світ, у якому живе людство в ХХІ ст., цілісний, взаємопов'язаний і взаємозалежний. І тому національні й регіональні проблеми набирають глобального характеру. Визнання пріоритету загальнолюдських цінностей не означає відмову від властивих  кожному народові історичного досвіду, переконань, філософії, ідеології й традицій, сприяє тому, що все більш недоторканою стає ідеологізація взаємовідносин між державами щодо глобальних проблем сучасності. Їх виникнення зумовлене конфліктом між цивілізацією й природою. Пошук шляхів подолання цього конфлікту неможливий без демілітаризації сучасного світу, що надає "глобалістичного" відтінку проблемі конверсії. Це особливо наочно виявляється в сфері міжнародних відносин, міждержавних конфліктів.

По-перше, це проблема війни і  миру. Вона була й лишається актуальною на всіх етапах розвитку суспільства.

По-друге, це проблеми, пов'язані з конфліктом між природою й суспільством. Екологічна криза на сучасному етапі досягла масштабів, що загрожують існуванню  людей, всього   живого     на    землі.     В   інтересах    спільної  безпеки стає необхідним об'єднання усіх творчих сил у вирішенні існуючих глобальних проблем, а це неможливо без широкомасштабної конверсії.

По-третє, це проблеми стабілізації економічної ситуації в різних регіонах світу й послаблення таким чином міжнародної напруженості й нестабільності.

Вусі це вимагає якісно нового розуміння конверсії як важливої складової історії цивілізації (зокрема, вирішення глобальних проблем війни та  миру, екології й економіки).

Соціально-економічні аспекти конверсії. Рівень соціально-економічного розвитку країни визначає масштаби військового будівництва в ній, накладає на нього певні обмеження, що зумовлюють відповідні параметри оснащення військових сил.

 

Військові витрати з 1984 по 1993 р. (в млрд. дол.)

 

КРАЇНИ

Р О К И

 

1984

1987

1991

1993

Всього

США

243,025

273,661

227,292

229,065

973,043

Англія

23,955

22,549

21,744

19,082

87,33

Німеччина

20,043

19,838

18,892

16,765

75,538

Франція

20,837

21,497

21,860

21,050

85,244

Всього

307,860

337,545

289,788

285,962

 

Разом

1221,155

           

 

Військові витрати в 80-х роках ХХ століття продовжували зростати швидкими темпами. Однак людство досягло межі, коли безпека (політична, воєнна, економічна й екологічна) може  бути  досягнута  тільки  шляхом  роззброєння  та конверсії, розширення  міжнародного співробітництва. Розуміння цього прийшло до урядових лідерів, політиків і вчених у середині 80-х років. Позначилося й скорочення військових витрат у різних країнах світу. Про це свідчать наведені вище дані про держави, що входять до НАТО.

У результаті гонки озброєнь поглибилися й загострилися глобальні проблеми, зокрема: нерівномірність  світового розвитку, спад виробництва, інфляційні процеси, забруднення навколишнього середовища, нестача енергетичних та сировинних ресурсів, ускладнення в розвитку світової торгівлі тощо. Поглиблювалися соціальні проблеми - охорона здоров'я, освіта, житлове будівництво й т. ін. Припинення гонки озброєнь зробить можливим перерозподіл матеріальних, фінансових, кадрових ресурсів на користь конструктивних соціальних цілей. 

 Серед основних соціально-економічних проблем перебудови військового виробництва в 80-ті роки виділимо: необхідність перерозподілу природних ресурсів для мирних цілей, можливість використання наукових досліджень у мирних цілях, зростання національного виробництва і зайнятості, розвиток у нових умовах міжнародних економічних відносин, соціальна політика.

 Нині склалися передумови для перегляду пріоритетів у споживанні на користь цивільних галузей економіки з урахуванням зростаючих завдань оптимізації природокористування. Це, у свою чергу, надало додаткового імпульсу розвиткові конверсії.

Якщо запити ВПК США не будуть переглянуті й кардинально  зменшені,  то,  за  експертними  оцінками американських вчених, запасів (враховуючи ввіз) заліза і хрому вистачить не більш як на 60 років, алюмінію - на 40 - 50, нікелю - на 40, міді - на 25 -30, свинцю - на 20 - 25, срібла - на 17 років.

Нарощування озброєнь та зростання військового бюджету неминуче призводять до скорочення фінансування соціальних програм, зокрема з охорони навколишнього середовища.

Актуальність вирішення завдань конверсії у фундаментальних аспектах, зокрема, у захисті навколишнього середовища, зростає і тому, що землекористування США в 80-ті роки вимагало раціоналізації. Тільки Давгейський полігон випробування хімічної зброї (штат Юта) займає 5 тис. кв. км.; промисловий комплекс із виробництва танків у Детройті - більш як 2 млн. кв. км.

Важливою проблемою є переорієнтація наукових військових розробок для мирних цілей. У наукових і технічних галузях залучення ресурсів на військові цілі сьогодні найбільш широкомасштабне. Існують цілі сфери знань, які до теперішнього  часу лишаються привілеєм виключно військових.

Вплив наслідків конверсії на становище трудящих. Досить детально протягом останніх десяти років у США розробляються питання соціально-економічних наслідків конверсії й, зокрема, проблем кадрової політики, що виникають у зв'язку з цим.

Соціальне забезпечення військовослужбовців є одним  із пріоритетних напрямів діяльності американського керівництва протягом багатьох років. Важливою ділянкою його      роботи     є     піклування       про       колишніх військовослужбовців. У відповідності з законодавством громадянин США має право на пільги як "ветеран Збройних Сил США" у тому разі, якщо він перебував на військовій службі не менше 180 днів. Проблемами пільг для військовослужбовців займається Міністерство в справах ветеранів, яке було сформоване навесні 1989 р., воно має відділення в усіх штатах. Основними є такі пільги: виплата допомоги за інвалідністю та в разі безробіття, профспілкова реабілітація, допомога для здобуття освіти і перекваліфікації, психотерапевтична підтримка військовослужбовців, пільгове медичне обслуговування, страхування, позики на будівництво та ремонт житла. У зв'язку з припиненням функціонування великої кількості військових програм і закінченням контрактів вищевказані гарантії дають пріоритетне право демобілізованим і звільненим у запас при влаштуванні на роботу в громадському секторі.

У Сполучених Штатах Америки розроблено цілий ряд заходів щодо працевлаштування людей, зайнятих у ВПК. Ці заходи здійснює система організацій, до якої входять не тільки відповідні органи Міністерства оборони, окремі види збройних сил, але й створені та діючі на громадських засадах  асоціації армії, ВПС та МВС, військовослужбовці резерву різних категорій.

Під  час вивчення процесу конверсії США варто вказати на ряд переваг і труднощів, пов'язаних з її здійсненням. Серед переваг слід відзначити той факт, що будь-яке скорочення військових асигнувань сприяє прискоренню економічного зростання і сприяє вивільненню різних видів ресурсів. Це - додаткові фінансові кошти в державному бюджеті, природні ресурси, сировина,   споруди виробничої  і  невиробничої сфери, що належали раніше ВПК, технічне оснащення та виробничі потужності, трудові ресурси, що раніше використовувалися  у військовому виробництві.

Складність зазначеної проблеми полягає в тому, що сучасні військові підприємства, як правило, вузькоспеціалізовані, малопридатні, як і їхня продукція для прямого використання в народному господарстві.

 

 

ЛЕКЦІЯ 7. ЗАКОНОДАВЧА ДІЯЛЬНІСТЬ КРАЇН СВІТУ В ГАЛУЗІ КОНВЕРСІЇ.

 

Період з 50-х до середини 80-х ХХ століття увійшов в історію як “аналітичний етап конверсії”. У цей  час в країнах світу фактично не здійснювалося жодних практичних дій по проведенню процесу конверсії. Однак цей етап характеризується численними розробками моделей, програм і проектів законів по проблемі конверсії в багатьох країнах світу (США, Швеції, Італії, Німеччині, Англії, Франції і т. ін.) Головними причинами цього були: “холодна війна” та процеси протистояння по осі Схід-Захід, гонка озброєнь і т. ін.

В основному ці плани поділялися на три основні групи:

·      плани по вузьколокальним проблемах, наприклад конверсії військового персоналу, конкретного підприємства і т. ін.

·      плани по декільком проблемах.

·      плани багатопроблемного характеру.

У другій половині 70-х років процес конверсії починають сприймати не як просте переміщення ресурсів з військового в громадянський сектор при підрахунку можливих вигод, а як складний динамічний процес - демократична структурна перебудова народного господарства.

Необхідність планування процесу конверсії не викликає сумнівів. Воно необхідно по багатьох причинах. Наприклад, для полегшення відшкодування збитку, заподіяного перманентною воєнною економікою, при переході на цивільне виробництво. Для створення сприятливої атмосфери при проведенні переговорів про роззброєння без побоювання виникнення кризових ситуацій після припинення гонки озброєнь.

Більш високим рівнем регулювання процесу конверсії є прийняття відповідних законодавчих актів по даній проблемі. Закон про економічну конверсію є необхідним передусім щоб подолати головні перешкоди на шляху становлення процесу планування військової конверсії.

Виходячи з історичного досвіду планування і здійснення процесу конверсії можна виділити десять найважливіших положень що  має містити закон для забезпечення роботи механізмів проведення конверсії. У їхньому числі слід відзначити:

1. Обов'язкове створення комітетів по альтернативному виробництву;

2. Перспективне планування конверсії;

3. Своєчасне повідомлення про припинення контрактів;

4. Обов'язкова професійна перепідготовка кадрів;

5. Планування  заходів по економічній адаптації мешканців регіону до   конверсії.

6. Децентралізоване управління плануванням альтернативного виробництва;

7. Забезпечення  прибутків робітників під  час переходу підприємств на громадянське виробництво;

8. Допомога на переїзд в інший регіон;

9. Національна мережа бюро по працевлаштуванню;

10. Планування урядового капіталовкладення.

Розглянемо окремі законопроекти і програми по конверсії військового виробництва, підготовані в США.

Проект закону Дж. Макговерна, Ч. Матіаса, Т. Уайса що подається в конгрес США в 1977, 1978, 1983, 1984 р. Цей  законопроект складається з трьох основних частин:

I розділ - стосується створення при Білому  домі  Ради військового економічного регулювання. Ця Рада повинна складатись з членів кабінету, представників громадянського бізнесу і профспілок. Задача  Ради - сприяти підготовці конкретних планів по конверсії різноманітних об'єктів, а також тримати у своїх руках відомості про потенційні урядові ринки для тих,   хто бажає перевести виробництво з військового на цивільне.

II розділ - передбачає створення на військових підприємствах комітетів альтернативного використання.

III розділ - присвячений створенню “Робітничого резервного фонду економічного регулювання”, у який буде відраховуватися 1.25% загального  прибутку всіх військових підприємств.

У 1986 р. на розгляд конгресу США був внесений Закон про економічну конверсію, автором якого є Н.Мавруліс (конгресмен від Штату Массачусетс). Фактичними відзнакою даного проекту було те, що Н.Мавруліс відмовився повністю від третього розділу.

Інтерес для фахівців викликає план конгресмена К. Додда. Він запропонував створити замість існуючої системи воєнно-економічного регулювання нову, що ґрунтувалася б на наступних принципах:

· скорочення виробництва у воєнній промисловості повинно плануватися завчасно;

· плани альтернативного використання повинні бути розроблені для  кожного військового підприємства, кожної військової бази;

· підготовка і реалізація планів альтернативного використання повинні проводитися при участі всіх основних зацікавлених соціальних груп місцевої общини - робітничих, місцевої влади, адміністрацій підприємств і баз;

· відповідальність за планування конверсії повинна бути зосереджена в руках одного агентства, що могло б давати необхідні вказівки різноманітним міністерствам і відомствам;

Профспілки США історично приймали активну  участь в проведенні конверсії. Не менш активно брали  участь  і у процесі планування конверсії. Так, генеральний віце-президент міжнаціональної профспілки механіків і робітничих авіакосмічної промисловості (член АФП-КВП) склав план по якому передбачалося :

· створити систему інформації, що поставляє відомості про закриття підприємств воєнної промисловості, закінчення тих  або інших програм або просто скорочення військового виробництва;

· підготувати плани альтернативного використання для  кожного конверсованого об'єкту;

· приймати рішення про закриття підприємств воєнної промисловості, про скорочення кількості робочих місць при участі - профспілок, місцевої влади, корпорацій, політичних партій, і громадських організацій.

· провести перебудову конверсованих об'єктів, необхідну для їхнього переходу на виробництво цивільної продукції, використовуючи всі резервні потужності військових підприємств таким чином, щоб конверсія проходила без скорочення числа зайнятих і зниження рівня доходів.

Всі ці плани включають у собі ті або інші основні положення закону про конверсію. Можна простежити загальні риси всіх розглянутих планів. Це, по-перше, детальна розробка програм конверсії на всіх рівнях – від національного  до рівня окремо взятого підприємства. По-друге - широка демократія при створенні органів, відповідальних за конверсію і при прийнятті будь-яких  рішень, що стосуються конверсії. По-третє - особлива увага приділяється проблемам зайнятості і планування конверсії.

 

 ЛЕКЦІЯ 8. ГРОМАДСЬКІ РУХИ В БОРОТЬБІ ЗА КОНВЕРСІЮ

 

Профспілки та конверсія. Найуразливішим місцем  у вивченні соціальних аспектів проблеми конверсії є механізм впливу громадських об'єднань на суспільну думку й урядові рішення щодо проблем конверсії.

Насамперед необхідно враховувати склад і можливості громадських організацій та рухів, ступінь їхньої дієвості в цьому плані.

Профспілки США можна охарактеризувати  як масову громадську організацію, яка є невід'ємною складовою частиною демократичного суспільства, покликаною захищати своїх членів. Завдання профспілок - залучення трудящих до участі в громадських та урядових справах, тиску на прийняття рішень на державному рівні. В 80-ті роки ХХ століття вони мали ряд особливостей, які зумовлювали ступінь їхньої участі в питаннях, пов'язаних з конверсією військового виробництва. Роль профспілок у суспільному розвитку США значною мірою склалася внаслідок того, що   в країні не існує масової робітничої партії, спроможної з достатньою силою й авторитетом впливати на громадсько-політичне життя країни. Таку роль об'єктивно покликані відігравати профспілки.

Важливу роль у формуванні сучасного американського профспілкового руху відігравали дві тенденції. Прихильники першої безпосередньо підтримували офіційну урядову лінію. Ця тенденція була зв'язана з двопартійною системою і відзначалася значною  консервативністю. Прихильники другої тенденції були ідеологічно більш незалежними і відображали намагання створити свою власну політичну програму, і не завжди підтримували офіційну лінію. Можна визначити вплив цих тенденцій на формування ставлення профспілок до конверсії. Прихильники другої висловлювалися за її здійснення ще на початку 80-х років. Представники першої (в особі АФП - КВП) сформували своє ставлення до конверсії тільки в середині 80-х років ХХ століття.

За масштабну конверсію виступають, зокрема, такі профспілки: Міжнаціональне братерство водіїв вантажних машин і складських працівників, Об'єднаних профспілок автомобілебудівників, робітників сільськогосподарського машинобудування, Національна асоціація працівників освіти, Об'єднана профспілка працівників електротехнічної. машинобудівної та радіопромисловості, Міжнародна профспілка портових вантажників і складських працівників  Західного узбережжя та інші. Ступінь активності одних галузевих профспілок у порівнянні з іншими в питаннях конверсії залежить від їхньої професійно-кваліфікаційної структури.

Важливим є ті, що профспілки охоплюють широкий спектр питань і, порівняно з громадськими рухами, мають реальнішу можливість вирішувати соціальні проблеми, пов'язані із забезпеченням працею, перекваліфікацією, наданням пільг у різних галузях виробництва. Усі ці питання, що входять до компетенції профспілок, неминуче виникають у процесі здійснення конверсії.

Можливості впливу профспілок на процес конверсії різноманітні. По-перше, від них певною мірою залежить прийняття   ти чи інших урядових рішень. згідно з профспілковими документами, розробленими під  час конференцій, форумів, семінарів. Часто  вони виступають авторами конкретних проектів і планів проведення конверсії. По-друге, профспілки формують громадську думку, котра у свою чергу впливає на урядові рішення з даної проблеми. Це не просто вільні гроші, це також вільне мислення.

Виступ громадськості на підтримку конверсії. Поряд із профспілками з питань конверсії виступають інші громадські організації, тобто рухи, пов'язані з діяльністю людей у суспільстві. У США громадські рухи часто виникають у відповідь на рішення уряду, чи то підтримуючи ці рішення, чи то стаючи в опозицію до них. Порівняно відкрита  політична система Америки сприяє впливові громадської думки на формування військової політики. У надрах громадсько-політичних рухів народжуються ті чи інші громадські організації. Виходячи з конкретних проблем, які доводилося розв'язувати американцям на тому чи іншому етапі, виникали ті чи  інші рухи. Серед них варто згадати : антивоєнний рух, рухи на захист прав людини, безробітних, расовий, жіночий, молодіжний, екологічний та інші.

Кожен із їх має свою історію і традиції. Перші антивоєнні рухи виникли в США ще в ХІХ ст. В основному їх поява пов'язана з веденням воєн. Спочатку це були пацифістські товариства. Напередодні другої світової війни антивоєнні сили значно розширили свою діяльність, виступаючи, зокрема, проти фашизму. Чергове піднесення антивоєнного руху було спричинене війною у В'єтнамі, істотним погіршенням економічного і політичного становища США. Саме в цей  час антивоєнний рух стає реальною політичною силою країни. З'явилися організації "Ветерани за  мир у В'єтнамі", "Федеральні службовці проти війни у В'єтнамі". Було створено новий мобілізаційний комітет за припинення цієї ганебної війни (коаліція, що об'єднала понад 80 організацій) тощо.

З початку 80-х років уряд США проводив політику інтенсивного нарощування озброєнь. Це знову викликало активізацію антивоєнних рухів. Їхня специфіка була такою, що американська громадськість за мирних  умов почала розуміти реальну загрозу ядерної війни.  Вона викликала в людей почуття пригніченості і невпевненості в майбутньому. Такий додатковий стресовий психологічний фактор веде до духовної деградації цілих поколінь.

Виконавши своє призначення, громадські рухи та організації або припиняють своє існування, або трансформуються в нові. Приміром, організація "Ветерани за  мир у В'єтнамі", продовжуючи виступати за  мир і роззброєння, перейменувалася на "Ветерани і  мир". Організації "Фриз" і СЕЙН об'єдналися 1987 р. у СЕЙН - "Фриз", активно виступаючи за проведення конверсії, висувають конкретні цілі і пропонуючи конкретні шляхи їх здійснення.

Можливості впливу громадських рухів на рішення уряду з питань конверсії широкі й різноманітні. Серед політичних дій можна назвати марші  миру, мітинги, конференції, внесення в конгрес законопроектів, програм і планів щодо конверсії до урядових органів. Багато громадських організацій діють у кулуарах урядових органів. За своєю природою, завдяки своїй масовості та широкій соціальній базі всі  вони справляють великий вплив на формування громадської думки.

 

 

ЛЕКЦІЯ 9. ЗДІЙСНЕННЯ КОНВЕРСІЇ В УКРАЇНІ

 

Історичний досвід здійснення конверсії на Україні. Питання переорієнтації військової промисловості на виробництво мирної продукції як необхідної умови будівництва та міцного  миру неодноразово порушувалося в історії України.

Переможне завершення Великої Вітчизняної війни створило передумови для першої в історії нашої країни спроби конверсії. Перебудова економіки відбувалася в плановому порядку; було скорочено військові витрати, збільшено капіталовкладення  в народне господарство; проведено перебудову роботи промисловості; військові підприємства одержали планові завдання виробництва мирної продукції, проведений перерозподіл робочої сили, сировини та матеріалів; відновлено нормальний режим роботи на підприємствах.

У травні 1945 р. Державний Комітет Оборони прийняв постанову "Про  заходи з перебудови промисловості в зв'язку зі скороченням виробництва озброєння". Створені під  час війни наркомати оборонної промисловості були переведені         на господарські  профілі.  Асортимент виготовлюваних товарів значно розширився.

29 вересня 1946 р. Рада Міністрів УРСР прийняла постанову "Про річні й квартальні господарські плани", спрямовану на розв'язання головних завдань перебудови всіх галузей народного господарства республіки відповідно до  потреб мирного часу . Промислові підприємства УРСР одержали планові завдання з виробництва продукції для мирних цілей, збільшувалися капітальні вкладення в різні галузі народного господарства. У грудні 1945 р. Наркоматові сільськогосподарського машинобудування було передано кілька великих підприємств республіки.

На базі Київського трактороремонтного заводу виник Мотоциклетний завод, Дніпропетровський авіаційний завод було переобладнано на завод по виробництву інструментів та обладнання для автомобільної промисловості

У реалізації післявоєнної конверсії значну роль відіграли профспілки. У листопаді 1948 р. у Києві відбулася Перша українська  республіканська конференція профспілок. На ній основну увагу було звернуто на зростання ролі профспілок у мобілізації трудящих на виконання планів відновлення й подальшого розвитку всіх галузей народного господарства.

Конверсія в Україні в середині 80-х - першої половини 90-х років. В умовах значних змін міжнародно-політичної ситуації в зв'язку з завершенням "холодної війни", перед незалежною Україною, як і більшістю країн Західної та Східної Європи, постала необхідність розробки власної програми заходів у галузі конверсії.

Актуальність конверсії військового виробництва в Україні значною мірою зумовлена потребами політичного та соціально-економічного розвитку нашої держави. Військово-промисловий комплекс України разом із ВПК деяких зарубіжних країн, у тому числі країн - членів колишнього Варшавського договору, у зв'язку зі структурною перебудовою економіки, зіткнувся з цілою низкою  значних труднощів: розпад військового блоку ОВД і втрата військово-політичного впливу на світовій арені; кризовий стан національної  економіки та різкий спад виробництва; реорганізація збройних сил у напрямі технічної модернізації й у цьому зв'язку скорочення асигнувань на утримання армії та зменшення чисельності особового складу військовослужбовців, збільшення попиту на високоточні види озброєнь.

Необхідність і можливість конверсії на сучасному етапі в Україні зумовлена  низкою зовнішньо- та внутрішньополітичних причин: зміною політичної ситуації в Україні, прогресом у міжнародних відносинах, зокрема,  у питаннях про озброєння, що спричинило зростання інтересу до проблем конверсії, а також до нового її розуміння в сучасних міжнародних умовах.

Основні причини нового ставлення до конверсії викликані наступними чинниками:

1.   Зміни міжнародного клімату, перегляд головних положень традиційної Європейської системи безпеки;

2.   Усвідомлення необхідності й прагнення країн та урядів перейти від досягнення військової переваги до мирного діалогу за столом переговорів. Підписання ряду міжнародних договорів у галузі обмеження озброєнь;

3.   Зниження міжнародної напруженості й ліквідація ядерної та інших видів зброї;

4.   Негативні тенденції впливу ВПК на суспільство та економіку;

5.   Погіршення економічного стану;

6.   Масштаби відвернення технічних та інтелектуальних сил від суспільних потреб.

7.   Фінансові обмеження, викликані зростанням важливості інших економічних пріоритетів, не пов'язаних з фінансуванням ВПК;

8.   Скорочення можливостей експорту озброєнь.

На початку 90-х років заходи з конверсії  здійснювали близько 100 наукових організацій та установ України. На частку Мінмашпрому припадає 95,6%  загального їх обсягу, Академії наук України - 0,8%, Мінпрому - 1,3%, інших - 2,3%.

За основними напрямами науково-технічні роботи цивільного призначення розподілилися так: електронна та обчислювальна техніка - 18,6%; суднобудування і судноремонтні роботи - 13,5%; космічна техніка - 15,0%  і т. ін.

Чисельність працівників, які раніше були зайняті розробками  спеціального призначення й вивільнені в зв'язку з конверсією в 1992 р., становила 4152, а в     1993 р. - 1943 чол.

Для того, щоб уникнути негативних явищ у соціальній та економічній сферах, для підвищення ефективності конверсії необхідне її планування на всіх рівнях, законодавче та організаційне забезпечення, надійні соціальні гарантії.

Закон про конверсію в Україні. З метою законодавчого  закріплення розв'язання    вищеназваних  проблем, а також здійснення ефективнішого контролю  за ходом процесу конверсії необхідно ввести в дію "Закон про конверсію оборонної промисловості в Україні". Проект такого закону було підготовлено групою українських учених. Прийняття його, без сумніву, матиме велике значення, сприятиме заспокоєнню західних політиків щодо проблеми будівництва власних збройних сил України, наявністю ядерного та звичайних видів озброєння, розвитку оборонної промисловості.

    Законопроект має чотири розділи.

    Перший - загальні положення, основні поняття та визначення конверсії (ст. 1), а також принципи конверсії (ст. 2).

    Другий - організація, планування та фінансування конверсії оборонної промисловості. Включає чотири статті:

    Стаття 1      -   Планування оборонного замовлення та конверсія.

    Стаття 2      -   Програма конверсії.

    Стаття 3     -    Фінансування й матеріально-технічне забезпечення процесу конверсії.

    Стаття 4 - особливості реорганізації й приватизація конверсованих підприємств.

    Третій розділ включає дві статті:

     Стаття 1 - Соціальний захист працівників конверсованих підприємств.

     Стаття  2 - Компенсація та пільги конверсованим підприємствам.

   Четвертий розділ також включає дві статті.

    Стаття 1 - Види зовнішньополітичної діяльності.

    Стаття 2 - Захист військово-економічного й науково-технічного потенціалу України.

 

  

ЛЕКЦІЯ 10. РОЗВИТОК КОНВЕРСІЇ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ ТА В АЗІЇ

 

Конверсія військової промисловості на Близькому Сході. Процес військової конверсії може здійснюватися лише в країнах, котрі мають власну достатньо розвинуту військову промисловість. Такими країнами на Близькому Сході  є Єгипет та Ізраїль. Активних зусиль задля  створення власної військової промисловості закладають Іран, Ірак та країни РСАДПЗ, передусім, Саудівська Аравія.

Останнім  часом стала помітною тенденція до певного зниження темпів мілітаризації близькосхідного регіону. Це, зокрема, ілюструють дані  наведеної нижче таблиці.

 

Військові витрати  країн Близького Сходу (у млрд. дол.)

 

Країна

 

Роки

 

1985

1990 

1999

Єгипет

5 252

3 650   

2 508

Ірак

23 506

9 268    

дані відсутні

Ізраїль

5 249

7 807 

8912

 

У порівнянні з 1991 роком військові витрати країн Близького Сходу скоротилися в 2000 році на 14%. Помітним є процес скорочення кількості населення, зайнятого у військовій промисловості.

Ізраїль з початку свого існування надавав першорядного значення національній безпеці, причому урядові асигнування на військову промисловість країни становили понад 30% бюджету.

Здійснення конверсії Ізраїлю в 90-ті роки ХХ століття визначалися цілим  рядом причин. Це, зокрема:

- закінчення "холодної війни", розпад СРСР та ОВД;

- загострення конкуренції на світовому ринку зброї;

- збільшення попиту на сучасні високоточні види озброєнь під впливом війни в районі Перської затоки;

- різке підвищення вартості розробки та виробництва новітніх військових технологій;

- реорганізація збройних сил і згортання в цьому зв'язку виробництва застарілих типів озброєнь.

Конверсія в Ізраїлі розпочалася в 1988 р. у відповідності із затвердженим "Планом оздоровлення економіки".

Для ефективного здійснення процесу конверсії  проводиться планування, створено спеціальну міжвідомчу комісію та міністерський комітет у справах конверсії й приватизації.

Хоча на даному етапі немає єдиного плану конверсії в Ізраїлі, у країні закладено основні принципи її проведення. Спостерігається досить чітка тенденція до державного централізованого координування та контролю за ходом конверсії.

Концепція конверсії в Китаї. Як об'єктивне явище соціально-економічного розвитку конверсія властива  усім країнам. Не є винятком і Китай, де, треба відзначити, спостерігаються не всі її види (післявоєнна, поточна, роззбройницька конверсії). За  часи свого нетривалого існування КНР практично не проходила через післявоєнну конверсію, оскільки не брала прямої участі у великих збройних конфліктах. Роль КНР у "холодній війні" останніх десятиліть та світовому процесі роззброєння була досить обмеженою через велику зайнятість внутрішніми проблемами, особливо в періоди "великого стрибка" й "культурної революції". Тому можна говорити лише про такий вид конверсії, як "поточна", зумовлена загальним розвитком економічного, військового та військово-економічного будівництва в країні.

Практика свідчить, що загальна концепція конверсії в Китаї всі ще перебуває в процесі розробки. Вона спрямована на забезпечення розвитку цивільних секторів, що переживають труднощі щодо збереження та збільшення кількості робочих місць на військово-промислових підприємствах, пов'язаних з випуском цивільної продукції. Існують також проблеми професійної підготовки та перепідготовки і збереження на підприємствах кваліфікованого персоналу, забезпечення соціального захисту й задоволення потреб зайнятих.

Серед конкретних завдань конверсії в Китаї можна назвати:

    - забезпечення розвитку відсталих базових галузей;

    - розвиток внутрішніх районів країни;

    - розширення номенклатури, поліпшення якості та

збільшення обсягу експортної продукції;

    - залучення збройних сил до економічного життя країни;

    - оптимізація структур управління та влади всіх рівнів.

Конверсія в Китаї значною мірою відбувається шляхом диверсифікації виробництва з максимально можливим застосуванням технологій, уже розроблених на підприємствах. Цей процес проходить одночасно із загальною перебудовою військової економіки, сфери військової науки, збройних сил та системи військового управління і влади. Вона слугує меті переведення військової сфери на розширене самозабезпечення,       впровадженню комерційних принципів виробництва і торгівлі зброєю з одночасним удосконаленням мобілізаційної військово-промислової бази та боєздатності збройних сил. Керівництво Китаю вважає, що конверсію не слід здійснювати, завдаючи шкоди обороноздатності країни.

 

  

ЛЕКЦІЯ 11. ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯ СУЧАСНОГО СВІТУ ЯК НАПРЯМ ПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ РІШЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ.

 

Сучасна глобалістика являє собою систему знань про життєво важливі загальнолюдські проблеми. В процесі її розвитку значна увага приділяється дослідженню та пошуку шляхів вирішення світових проблем, які мають політичний характер. До їх складу   відносяться проблеми, пов’язані з сферою міжнародних відносин, зокрема   проблема демілітаризації сучасного світу.

Радикальним  засобом забезпечення гарантованої військової безпеки для усього світового співтовариства й окремих держав є демілітаризація світу.

Демілітаризація є повне чи часткове роззброювання, чи скорочення та ліквідація озброєнь і збройних сил, військової економіки, мобілізаційних ресурсів, підготовлених до війни людських резервів, військово-навчальних закладів і системи військового навчання населення. Як практичне завдання , без рішення якого неможливі прогрес і саме виживання людства, вона усвідомлена великими вченими в XX ст.  Без її рішення буде зберігатися матеріальна база світової війни, можливість загибелі в ній землян і самого життя на нашій планеті, прискореного виснаження природних ресурсів у малих війнах. Але якби навіть удалося припинити війни і збройні конфлікти, тривала підтримка озброєнь і армій — нехай навіть на  чверть чи на половину зменшеному рівні, — не дозволить людству подолати економічні, екологічні, продовольчі, сировинні, енергетичні й інші небезпеки, що приречує світову цивілізацію на деградування та загибель.

Світове співтовариство вустами ООН проголосило своєю метою демілітаризацію світу. Керівництво  України також оголосило  демілітаризацію суспільства одним з головних напрямків своєї політики . Як підкреслюється в ст. 18 Конституції України, “ Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”.

Відповідно до  ст. 27 Конституції , “кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини”.

Однак ця проблема залишається   незрозумілою для більшості населення світу,  а тому і не стала їх справою. Більш того, багато хто, у тому числі фахівці, дивляться дуже песимістично на саму можливість її рішення . Адже протягом п'яти тисячоліть історії одне покоління людей за іншим звикли жити зі зброєю в руках, поклоняючись військовій силі, у пріоритетному порядку займаючись удосконалюванням військових засобів і посиленням армій, усе частіше пускаючи їх у дію. У ході тривалого процесу сформувався тип мілітаризованої людини, нездатної нібито існувати без зброї. Інші говорять, що на демілітаризацію, тим більше повну, піде кілька століть. Нечисленні оптимісти укладають її менш чим у піввіку.

Важливо реально уявити собі гігантські масштаби і неймовірну складність процесу демілітаризації, щоб  оцінювати його перспективи.

Структура процесу демілітаризації складається з наступних складових:

1.Роззброєння: скорочення та ліквідація озброєнь та армій;

2. Конверсія військової економіки;

3. Згортання військово-мобілізаційних систем та підготовленого резерву;

4.Припинення НДОКР;

5.Формування антимілітаристської культури;

6.Розвиток процесів та структур, альтернативних війні та армії.

  Тривалий час існувала вузька  уява про демілітаризацію як процес часткового чи повного роззброювання окремих країн, деяких територій.

До кінця XX в. демілітаризація  поступово почала розумітися як всесвітній процес,  який має у кінцевому результаті привести людство до життя без воєн, армій і озброєнь.

Демілітаризація як складне явище характеризується безліччю властивостей, ознак, сторін. По масштабним (просторово-тимчасовим) характеристикам вона може бути глобальною, регіональною, у рамках окремої держави; швидкою (розпуск армій і припинення військово-економічної, науково-технічної й іншої діяльності), динамічною, але такою, що здійснюється поетапно, розтягнутою — млявою (повзучою).

 По глибині здійснення вона може  розглядатися як повна (вичерпна), часткова (від малих до дуже великих частин, що складають велику частку), символічно-заклична (демонстрація — заклик). По методах і засобам демілітаризація  може бути  примусовою (демілітаризація Німеччини і Японії після другої світової війни), змушеною ( викликаною станом справ), добровільною, односторонньо-ініціативною, колективно-договірною, синхронною в рамках світового співтовариства.

      Конкретний зміст демілітаризації в той чи інший період охоплює або усі види озброєнь і збройних сил, військової діяльності держави, або окремі їхні сфери, сторони, види (наприклад, ядерна зброя, інші засоби масової поразки і т.п.).

Вихідним пунктом теоретичного і практичного здійснення демілітаризації є точне встановлення ступеня мілітаризованості суспільства. 

Протягом багатьох десятиліть військова статистика   фальсифікувалася на Заході і Сході (багаторазово занижувалися дані), що призвело до того, що відомі цифри про розвиток мілітаризму в XX столітті як глобального процесу дають зовсім перекручену уяву  на цей рахунок. Аж до 1991 р. витрати на військові цілі в СРСР занижувалися офіційно майже в 10 разів (давалася цифра 4,2% від ВВП замість 30-40% реальних ).

 Крім того,  наука, власне кажучи, обходила питання про об'єктивні критерії мілітаризації суспільства, затуманюючи його міркуваннями про корінну відмінність імперіалістичного мілітаризму від оборонних справ соціалізму.

Об'єктивний критерій мілітаризації суспільства припускає з'ясування наступного:

а) яку частку складають військові витрати стосовно валового національного продукту;

 б) кількість і науково-технічний рівень озброєнь і збройних сил;

в) обсяг мобілізаційних ресурсів і підготовлених до війни людських резервів, ступінь воєнізації життя суспільства, побуту, родини й особистості;

г) інтенсивність використання військового насильства у внутрішній і зовнішній політиці.

З  врахуванням  даних критеріїв можна виокремити  декілька рівнів мілітаризованості суспільства:  позамежна (веде до деградації суспільства й особистості);  наддостатня ( що перевищує в тій чи інший мірі оборонні потреби без підриву добробуту народу):  в межах оборонної достатності (від максимальної до мінімальної); у  межах підтримки внутрішньої стабільності .

У XX столітті світове співтовариство в цілому  надмілітаризувалося,  хоча рівень воєнізації окремих держав можна визнати відносно низьким. Про  надмілітаризованість  світу свідчить  зростання кількості армій, сукупної чисельності їхнього особового складу, руйнівно-винищувальної могутності.

На початку ХХ століття в світі нараховувалося 30 армій (загальна кількість особистого складу 7-8 млн. осіб), напередодні П світової війни -  50 армій (загальна кількість особистого складу 15 - 17 млн. осіб), на межі тисячоліть - нараховувалося вже 200 армій (загальна кількість особистого складу 25 - 26 млн. осіб).  

 Позамежна мілітаризація характерна в  30—40 роках XX в. для Німеччини, Італії, Японії й інших тоталітарних держав, що задовго до розв'язання другої світової війни перетворили військову підготовку у головний напрямок і зміст діяльності держави, підкоряли цьому все життя суспільства, родини, громадян. Життя і діяльність кожної людини визначалася інтересами військової справи. Усі люди, здатні носити зброю, розглядалися як солдати і готувалися до цього з дитинства в школах, вищих навчальних закладах, за місцем роботи й у різних воєнізованих організаціях і об'єднаннях. Зазначені вище країни стали державами війни, які являли собою загрозу  іншим народам і усьому світу.

За всіма показниками рівень  мілітаризованості був характерний і для колишнього СРСР.  Протягом більшої частини історії після 1917 р. усе державне і громадське життя пристосовувалося до непомірних військових потреб . На створення ВПК і  підтримання величезної армії витрачене до 80-90% національних ресурсів — сировинних, технічних, фінансових, інтелектуальних.

     Але так було і раніш, протягом XVIII-XIX століть на військові цілі ішло до 35-40% державного бюджету, не вважаючи величезних непрямих (схованих) «витяжок» з нього. Країна  ніби то воювала протягом довгих століть. Сформувався тип людини, готової виконати будь-яке військове діяння за наказом  , готової виносити самі страшні лиха військового насильства, готової не задумуючись віддати своє життя невідомо за що і так само не задумуючись відняти її в інших. Особливо яскраво це виступило в     афганській і чеченській війнах. Військова сила використовувалася інтенсивно проти власного народу, а також для втручання в життя інших країн.

 Провідну роль у гонці озброєнь після другої світової війни грав і Захід в особі НАТО, насамперед США, що прагнули до військової переваги  над СРСР .

Надмілітаризованими стало багато молодих держав, що звільнилися: ПАР, Пакистан, Ірак, Іран і т.д. Світове співтовариство протягом більшої частини 80-х рр. щорічно витрачало на виробництво озброєнь більш 1 трлн. дол., у той час коли не вистачало засобів, щоб зупинити загибель лісів, забруднення атмосфери і вод, катастрофічне погіршення екологічного середовища, що загрожує наслідками, порівнянними з результатами ядерної катастрофи.

Але в нашому надмілітаризованому світі є декілька країн, що довели військові витрати до мінімуму, проводять нейтральну політику і процвітають завдяки їй (Австрія, Швеція, Швейцарія, Японія й ін.).

 Аналіз ступеня мілитаризованости окремих країн, регіонів, світу в цілому приводить до висновку про  наступну послідовність демілітаризації: її слід почати державам позамежної мілітаризованості, підхопити країнам, що мають  наддостатній рівень воєнізації, далі — країнам з оборонно-достатнім  рівнем. У глобальному плані вона повинна мати первинною метою скорочення і ліквідацію зброї масового знищення (ядерної, хімічної, бактеріологічної), найбільш  небезпечних видів звичайних озброєнь і т.д.

Активно і широко проблеми роззброювання стали розробляти після другої світової війни, особливо з 50-х років, коли з цією метою народився міжнародний Пагуошський рух вчених, виникла безліч науково-дослідних інститутів, сталі  розроблятися програми демілітаризації, що розглядалися і схвалювалися на сесіях Генеральної Асамблеї ООН. Демілітаризація була визнана однією з першочергових глобальних проблем, що встали перед людством у XX столітті, яку можна в повному  обсязі здійснити лише колективними зусиллями усього світового співтовариства. Згодом стали більш ґрунтовно вивчатися можливості однобічного роззброювання держав. На початку 80-х років у США вийшла книга Фримена Дайсона «Зброя і надія», у якій він дуже ґрунтовно розглянув проблему однобічного ядерного роззброювання США, особливо уважно зупинившись на його плюсах, можливостях і перспективах.

  Історія не  має прикладів добровільного однобічного роззброювання великої держави, хоча з боку малих країн такі дії мали місце.

Що стосується колективного роззброювання, то історія не раз  надавала можливості для цього в XX столітті: дві можливості виникали в першій половині століття, третя — у його кінці. Дві перші були втрачені. Схоже, така доля очікує  і на третю.

Процес скорочення озброєнь і збройних сил, пік якого приходиться на 1987 рік, розвивається суперечливо. Перші п’ять  років, починаючи з 1987 року, він відрізнявся  певними зрушеннями та  великими планами: почалося скорочення і знищення частини ядерної зброї США і Росії, звичайних озброєнь, зменшилася частка військових витрат у бюджетах більшості країн ; прийнята конвенція про заборону виробництва і ліквідації запасів хімічної і бактеріологічної зброї; розгорнута конверсія військового виробництва;  скоротилося військова присутність інших країн на чужих територіях і т.д.

Але сумарний загальносвітовий підсумок скорочень невеликий. З середини 90-х рр. процес скорочення озброєнь і армій сповільнюється.

Різко зростає рівень мілітаризації окремих регіонів – Близького Сходу, Південної Азії, країн АСЕАН. Зростає загальний обсяг торгівлі озброєнням, в якому лідирують США (55%) та Європейський Союз (30%)

Військові процеси, що відбуваються у світі, показують, що світове співтовариство може вступити в нову фазу якісного форсування озброєнь і збройних сил.

 Найважчим каменем спотикання в демілітаризації є військова економіка, військово-промисловий комплекс. Інтереси ВПК виражають, як правило, могутні політичні партії, об'єднання і союзи, владні структури. Він має глибокі корені у свідомості і психології народів і держав. Тому  відчувається нагальна необхідність прийняття міжнародної програми конверсії в рамках ООН, що встановила б неухильне зниження квот на військове виробництво держав. Нарешті, ідея демілітаризації не може бути реалізована при збереженні в   більшості людей мілітаристського мислення.

Таким чином, можна сказати, що  ХХ століття  було століттям торжества мілітаризму. Зростання військової могутності провідних держав відбувалося небаченими темпами, багаторазово обганяло розвиток економіки, соціальної сфери,  зростання рівня життя населення. Не виправдалися надії на те, що в XX столітті можна перебороти мілітаризм і війни.  Не зіграли своєї ролі нові фактори, покликані забезпечити міцний мир і роззброювання: два найбільших експерименти по створенню світового порядку, підтримуваного міжнародною організацією;   міжнародні договори і угоди з питань роззброювання; масові антимілітаристські рухи.

Демілітаризація — це кардинальна зміна суспільства, життя народів, держав і світового співтовариства. Для цього потрібні і кардинальні міри, спрямовані в першу чергу проти корінних причин мілітаризму і воєн. Для розуміння перспектив і доль демілітаризації необхідно серйозне переосмислення саме цих явищ і процесів. Цими проблемами активно займається цивілізаційна альтернативістика  - міждисциплінарний напрям наукових досліджень щодо шляхів переходу до якісно нової світової цивілізації, яка здатна успішно подолати глобальні проблеми сучасності.

Зараз формується політика забезпечення безпеки на XXI століття. Важливо, щоб вона виключала  насильство з взаємин держав і поглиблювала демократизацію світу,  сприяла створенню світових владних структур, що забезпечують безпеку для усіх в умовах динамічної демілітаризації світового співтовариства.

  На межі 80-х—90-х років були висунуті важливі ініціативи світового характеру: пошуки ООН нових підходів у  боротьбі з мілітаризмом, впровадження з ініціативи ЮНЕСКО в політику і світову суспільну думку поняття «культура  миру» , організація широких досліджень у різних країнах, проведення міжнародних конференцій із проблем «культури  миру», фундаментальних культурних основ миротворчості, подолання духовно-психологічних, світоглядних, освітніх, культурологічних причин мілітаристських тенденцій. Але для того, щоб фундаментальні фактори демілітаризації  працювали з повною силою, будуть потрібні десятиліття.

Таким чином,   об'єктивна потреба демілітаризації суспільства зіштовхується з тенденцією до збереження і навіть посилення військової могутності держав, до поширення мілітаризму на нові простори.

Реалізація цілей демілітаризації — самий надійний шлях до забезпечення справжньої глобальної і національної безпеки.

ВИСНОВКИ

 

Військова конверсія на даному етапі розвитку міжнародних відносин відіграє досить важливу роль. Зміни в міжнародній обстановці висунули питання про конверсію до ряду основних проблем дальшого розвитку людства.

Протягом майже 50 років зовнішня політика СРСР і США  формувалася з урахуванням воєнної загрози від "зовнішнього ворога". Багато років  вони були втягнутими в різні війни або в процес конфронтації з іншими країнами. На даному етапі вперше за останніх півстоліття виникла можливість перебудувати свою зовнішню політику в зв'язку зі зникненням загрози "холодної війни".

Можливість реального здійснення конверсії ґрунтується на тому, що її схильні підтримувати багато політичних сил у світі. Серед рушійних сил конверсії доцільно виділити  політичні партії, політичних діячів, вчених-спеціалістів у галузі конверсії та роззброєння, профспілки з їхніми лідерами, наукові організації, громадські рухи, великих бізнесменів.

Держава в здійсненні конверсії відіграє ключову роль. Алі, як свідчать джерела, найістотнішою силою в цьому процесі є і громадські рухи. Вони відчутно впливають на підготовку урядів не лише до сприймання реальної споживи в конверсії, а й до прийняття певних рішень як на урядовому, так і на загальнодержавному рівнях.

Військова конверсія неможлива без кардинальної перебудови мислення людей, без "конверсії умів", оскільки без цього не буде досягнуто її цілей. Став реальністю той факт, що  у результаті застосування  ядерної зброї може загинути вся планета. Навіть якби уся ця зброя була знищена, знання про ті, як її створити, залишається.

Нинішньому світові та сьогоденним міжнародним відносинам притаманний високий ступінь взаємозв'язку. Невпинно зростає взаємозалежність між державами. Виникло ряд глобальних проблем, вирішення яких можливе лише спільними зусиллями всіх держав і народів світу. Колективний підхід до проблем сучасності відповідає потребам людства, а цей підхід можливий лише за умов загального роззброєння. Тому співпраця країн у галузі міжнародного розвитку та конверсії є запорукою міжнародної безпеки.

Отже, проблему конверсії не можна розглядати тільки в межах соціально-економічного розвитку держав або груп держав - виробників озброєнь. Конверсія як одна з невід'ємних складових частин процесу роззброєння та розвитку сприяє стабілізації загальнополітичного клімату й безпеки у світі.

На сучасному етапі конверсія перетворюється з національної проблеми в глобальну. Незважаючи на те, що за допомогою конверсії як такої неможливо встановити мир або здійснити  роззброєння, вона являє собою важливу стратегію перехідного характеру, яка сприяє досягненню обох цілей.

  

 

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

 

    Антивоєнний рух. Сукупність добровільних груп колективної дії та індивідів, які свідомо пов'язують свою діяльність з виступами проти воєнної загрози, мілітаризму, конкретної війни чи деяких її аспектів, проти застосування насильства.

    АФП-КВП. Профспілкове об'єднання в США, утворене після об'єднання (1955 р.) двох головних профспілкових центрів - Американської федерації праці та Конгресу виробничих профспілок.

    Безпека. Відсутність воєн і воєнних загроз, самозбереження нації, народу, усього людства. Стан, у якому кожен народ може суверенно, без втручання і тиску ззовні, визначати шляхи та форми свого розвитку. Проблеми безпеки розглядаються на трьох рівнях: національна безпеку (тобто безпека кожної окремої країни), регіональна безпека та міжнародна безпека.

    Білль. Законопроект, що виноситься на розгляд законодавчого органу Великої Британії, США та деяких інших країн, що прийняли англо-саксонську правову систему.

   Військово-промисловий комплекс (ВПК). Сукупність соціально-економічних, політичних та ідеологічних  структур,  пов'язаних між собою  участю у виробництві військової продукції та проведенні політики мілітаризму.

   Війна. Організована збройна боротьба між країнами, групами країн, класами або націями за досягнення певних політичних або економічних цілей, продовження політики насильницькими  засобами.

    Гонка озброєнь.    Процес прискореного нагромадження запасів зброї та військової техніки, їх удосконалення на базі мілітаризованої економіки.

    Демілітаризація. Узгодження країнами заходів, що передбачають на певній території заборону зберігати існуючі чи будувати нові військові укріплення й споруди та утримувати збройні сили.

    Диверсифікація. У галузі військової конверсії - поєднання на військовому підприємстві виробництва військової та цивільної продукції.

    Дивіденд (мирний). Частина прибутку від військового підприємства, що вивільняється в результаті військової конверсії.

    Конверсія. Зниження військових витрат при одночасному збільшенні цивільних, переміщення робочої сили, обладнання та інших економічних ресурсів, що використовувалися у військових цілях, в альтернативні.

    Мілітаризм. Політика, орієнтована на воєнні засоби вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем.

    Пацифізм. Рух, представники якого виступають проти будь-яких воєн, незалежно від їхнього характеру і цілей.

    Реконверсія. Переведення в післявоєнний період промисловості та інших галузей економіки з військового на цивільне виробництво.

    Ремілітаризація. Відновлення збройних сил та військового потенціалу демілітаризованої країни.

    Роззброєння. Процес, спрямований на припинення гонки озброєнь, обмеження, скорочення й ліквідацію засобів ведення війни.

    СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

 

    Абаренков В.П., Красулин Б.П. Разоружение: Справочник. М. 1983,  336 с.

Антивоенное движение в  Северной Америке и Западной                    Европе: тенденции, проблемы, перспективы. М. 1986.    20 с.

    Арбатов А. Г.  Военно-стратегический паритет и политика США. М. 1984. 290 с.

    Боев Ю.А., Боева С.Ю. Милитаризм и экология. К.  1989. 147 с.

    Борисов В.В., Васютович В.П., Иванов П.Л. и др. Милитаризм: цифры м факты. Изд 2-е .М. 1985. 287 с. 

    Коппель Е.А., Пархомчук Е.С. Проблемы безопасности и перспективы конверсии на Ближнем Востоке (анализ зарубежного опыта для Украины. К. 1995. 40 с.

    Лапицкий М.И. Профсоюзы США: политические традиции и современность. М. 1990. 120 с.

    Мелман С. Конверсия военной промышленности в гражданскую. М. 1990.

    Михайлов Б.Я. История рабочего движения в США в новейшее время. В 2-х т. Т. 1. М. 1971. 390 с.

    Монахов В.М. Американские профсоюзы и внешняя политика США. Л.1985.

    Мостовец Н.В. Рабочее движение в США после второй мировой войны. М. 1957. 360 с.

    Пархомчук Е.С., Ивашев М.Ф. Профориентация и эффективность использования кадров в условиях конверсии// Повышение эффективности труда на этапе радикальной перестройки экономики. К. 1990.

    Пархомчук Е.С., Мануильская Т.В. Занятость и социальное обеспечение вопроса военной конверсии . Организация и регулирование экономики. К. 1993.                          

   Пархомчук Е. С. Экономические и социальные орентиры конверсии// реальность и вероятность реализации (на примере США)// Организация и регулирование экономики, N 113.К. 1993.

    Пархомчук О.С., Мануїльська Т.В. Україна: конверсія для розвитку економіки та розвинута економіка для конверсії (досвід конверсії Ізраїлю і Китаю)// Зарубіжний досвід соціально-економічної політики і проблеми зовнішньоекономічних зв'язків. К. 1993.

    Потапов В.В. Милитаризация или конверсия (анализ буржуазных концепций). М. 1990. 112 с. 

    Проблемы конверсии военного производства в США//США: экономика, политика, идеология. 1988.    N 8.

    Хруцкий В.Е. Опыт реконверсии и конверсии военного производства в США//США : экономика, политика, идеология. 1990.N 2.

    A better future for defense jobs: A TAWV strategy for arms conversion. L. TAWV. 1983. 36 p.

    Economic Adjustment and Conversion of Defense Industries ( Ed. by

Lunch J.E. - Boulder. L.). London. Westwiew Press. 1987. XIV. 257 p.

    Leontief W.W. and Hoffenberg M. The Economic Effects of Disarmament. Scientific American. 1961, April. 204 p.

    Leontief W.W. Input-Output economics. N-Y. Oxford univ. press. 1966.VIII. 257 p.

    Melman S. The defense economy. Conversion of industries and occupations to civilian needs. N-Y. 1970. XXIX. 528 p.

    Melman S. Profits without production. N.Y. 1983.

    Melman S. Disarmament. Its Politics and Economics. Boston. 1962.

    Peace movement of the world: an intern. directory (Ed.: A.J. Day - Harlow, Essex). Longman. 1986. 398 p.

    Thorsson I. In Pursuit of Disarmament. Conversion from Military to Civilian Production in Swiden. Stockholm. Liber Allmanna Forlaget. v. 2. 1985.

    Trade Union of the world. (Ed. a comp. by John Harper - Burnt Mill; Harlow (Essex). Longman. cop. 1987. XIII. 503 p.

    World Armament and Disarmament. SIPRI Yearbook. 1994. Stockholm. 1995.

    World military expenditures  and arms transfers. (Ed. Gallir D. Wash. Gov.print. off. 1988. (Publ. / US Arms Control a. disarmament agency. N 128). 1987. 147 p.

    Year Book of Labour Statistics. Genewa. ILO. 1975 1980.

 

 



Hosted by uCoz